Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

Отець Майк усміхається, коли згадує про те Різдво — найпохмуріше, а водночас і найсвітліше в його житті. Він бере до рук потерту чорну Біблію, яка мало не розлітається надвоє, коли її відкрити посередині, — така зачитана. Отець Майк переглядає Євангеліє від Йоана 1:5, і на його обличчі з’являється усмішка, коли він знаходить потрібний уривок: «Це справді по-різдвяному », — каже він, а тоді читає вголос: «Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» .[Тут і далі Євангеліє від Йоана в перекладі Івана Огієнка.]

Тоді закриває книгу. На обкладинці, в правому нижньому куті, золотими буквами виведено «Вільям Гулас». Це Біблія отця Віллі.

Святий Франциск говорив, що немає такої темряви, у яку б не проникло світло свічки. Жінка на порозі отця Майка була свічкою. Одиноким вогником. Спалахом.

Мій улюблений фільм — «Утеча з Шоушенка». Якби мені довелося передати зміст фільму одним словом, я б обрала слово «надія». Фільм знято за мотивами новели Стівена Кінга. Актор Тім Роббінс виконує роль Енді, якого засудили до довічного ув’язнення, неправдиво обвинувативши в убивстві дружини та її коханця. У в’язниці він зазнає побиття, колективного зґвалтування і нестерпного відчаю. За роки такого жахливого ставлення він змінюється, причому на краще. Енді обирає гарну місцину на пляжі в Мексиці й вирішує, що обов’язково потрапить туди. Він нікому не розповідає про свій план, навіть найкращому другові Реду, якого зіграв Морган Фримен.

Найбільше мене вразила сцена, в якій обидва в’язні сидять на подвір’ї в’язниці, і Енді розповідає Редові, що в кожної людини всередині є місце, куди не потрапити жодним наглядачам чи охоронцям, його ніхто не може відняти або сховати від вас. Ред застерігає друга, що в такому місці, як в’язниця, плекати надію небезпечно. Енді не хоче йому вірити. Він розповідає про те, як піде на пляж і буде дивитися на зорі, перебиратиме пісок, зануриться в морські хвилі й відчує себе вільним.

Реда непокоять думки друга про волю, і він застерігає його від таких мрій. Він нагадує про його місце, і це далеко не Мексика. Здається, Енді змирився, прошепотівши: «Твоя правда. Це там, а я тут». І він вирішує, що перед ним простий вибір — бути зайнятим або життям, або помиранням.

Наступна сцена з Енді — в його камері. Він стискає в руці мотузку. У нього є вибір — або покінчити з життям, або вирватись на волю.

Життя постійно пропонує нам вибір — займатись або життям, або помиранням. Що оберете ви? Чи завжди ми робимо правильний вибір? Чи щодня ми почуваємо себе вільними?

Якось мені пояснили різницю між ямою і могилою. Вона полягає в тому, що в ямі більше місця, тому ви можете рухатись. Проте як тільки я потрапляю до ями, то поспішаю вибратися з неї, поки вона не перетворилася на могилу.

Я хочу розповісти вам історію одного чоловіка, у якого були всі причини залишитися в ямі. У 1976 році Стів Барілл був ловцем у бейсбольній команді старшої школи Мейфілд. Одного звичайного, нічим не прикметного дня Стів вирішив випробувати батут у шкільному спортзалі. Йому було лише сімнадцять, коли він зробив свій останній крок.

Він підстрибнув на батуті і хотів виконати сальто назад. Упав. Декілька хвилин, поки приїхала карета швидкої допомоги, він питав учителя фізкультури: «Чи можна жити, коли зламав шию?»

Стіва повністю паралізувало — від шиї до кінчиків пальців на ногах. Він не міг поворушити руками й ногами. Нейрохірург сказав його мамі, що не побажав би такого навіть найлютішому ворогові. Декілька місяців Стів міг дихати лише за допомогою апарата штучного дихання. Цілий рік він пролежав у лікарні. Але ще до того, як його виписали, він почав працювати над дисертацією з психології для Університету Джона Керролла.

Через двадцять років за допомогою палички, яку тримає в роті, він натискає на клавіші комп’ютера й відкриває свою дисертацію. Від самої лише назви очі вражено округлюються: «Дослідження впливу неповносправного керівника у використанні методу Гольцмана для вивчення особистості». Стів написав її, не маючи змоги перегорнути сторінку, занотувати щось чи бодай потерти втомлені очі. Тепер він доктор Барілл зі ступенем доктора психології Кентського університету. Він каже, що його успіх — це командна перемога, якою він завдячує своїм рідним і друзям. Він каже: «Усе є можливим, якщо ви маєте колективну волю. Моя надія втілилась у життя. Коли щось здавалося мені надто складним, усі казали, що це легко».