Гэбриэль Эттинген - Перегляд позитивного мислення - на основі нової науки про мотивацію

Тоді ми вирішили подивитися, чи підлягає ця тенденція реплікації; для цього використали ту саму методику й проаналізували промови президентів за 1933-2009 рр. Зокрема, ми хотіли подивитися чи зафіксоване в промовах позитивне мислення корелювало з «довготерміновими показниками ефективності економіки». І знову ж таки ми виявили виразний зв’язок: що позитивніша була інавґураційна промова з нагоди нового президентського терміну, то гірші були протягом наступного президентського терміну показники ВВП й рівня безробіття. (див. мал.1).

Мал.1. Що позитивніше мислення про майбутнє в інавґураційних промовах президентів, то нижча ефективність економіки в подальший період.

Важко собі уявити, наскільки позитивні фантазії зменшують ефективність бізнесу і яка вартість економічних втрат при цьому, бо насправді ці фактори вивчалися дуже мало. Проте ми можемо припустити, що фантазії марнують чималі кошти. Культуролог-антрополог Марґарет Мід відверто заявила, що нам «не слід сумніватися, що невеличкий гурт вдумливих і відданих громадян здатен змінити світ, це єдине, що можна стверджувати напевно»[27]. Але спитайте менеджера або адміністратора про їхню думку з цього приводу — і почуєте, що вони піддають сумніву твердження Мід. Точні цифри відшукати важко, але, на загальну думку, щороку змарновується приблизно половина корпоративних ініціатив, спрямованих на зміни[28]. Хоча така оцінка вельми приблизна, її широко використовують розмаїті консультанти та експерти, які намагаються визначити винних у хронічній неспроможності компаній змінюватися. В одному нещодавньому огляді керівництва учасники називали низку причин, як-от «брак чітко окреслених та / або досяжних віх і цілей для оцінки поступу», «брак відповідальності у вищого керівництва», «погана взаємодія», «опір працівників», «недостатнє фінансування»[29]. Особливо важко впроваджувати інноваційні ініціативи, як про це йдеться у записі в блозі на Huffington Post, де перелічено не менше п’ятдесяти шести причин невдач[30].

Або візьмімо підприємництво. Відомо, що понад 50 % нових фірм зазнають невдачі протягом перших п’ятьох років[31], а як щодо незліченної кількості ідей, які так і не втілились у реальне підприємство через позитивне фантазування? Ось що думає з цього приводу один старший бізнес-радник: «Я бачив, що для декого ідея змін приємна сама по собі. Це може бути інновація, задум нового продукту, нова стратегія, — саме ідея іноді настільки впадає в око, що люди майже не бачать рації втілювати її в життя, що необхідно, аби її реалізувати. Виходить так, ніби здійснення відбувається через сам факт наявності ідеї»[32]. Так само і в приватному житті — наша здатність діяти на робочому місці замикається на наших мріях.

Ми ще не знаємо повної економічної та соціальної вартості фантазування, але ми вже напевно знаємо, що для вашого успіху як політичного лідера в економічній сфері — вам не варто розписувати майбутні економічні досягнення в інавґураційній промові. Якщо ви як журналіст або аналітик хочете процвітання економіки, то не треба на людях із захватом просторікувати про велич перспектив. І якщо ви хочете досягти якоїсь мети, як-от: схуднути, одужати, знайти роботу, втішитися гарним побаченням, то не обмежуйте себе сидінням і поринанням у мрії. Як постійна мотивація для досягнення мети ідеалізація майбутнього не працює ні на індивідуальному рівні, ні на корпоративному, ні на рівні цілих громад.

Я не хочу при цьому сказати, ніби ідеалізація майбутнього «прирікає» кожну людину на невдачу. Мої результати спираються на статистичну ймовірність успіху й невдачі, що пов’язано з шансами на поступ або бездіяльність. Але ця ймовірність — вагомий чинник. На основі результатів дослідів, що проводилися протягом двадцятьох років, і реплікованих у дослідженнях із різними учасниками, у різних контекстах і за допомогою різних методик, можна все-таки порадити вам не поринати в даремні мрії про досягнення мети, вважаючи, ніби ви таким чином наближаєтеся до успіху. У реальному житті так не буває.

Тож чи приносить мрійливість лише шкоду? Чи треба людям уникати позитивних фантазій і відчувати провину, коли такі фантазії з’являються?

Деякі психологи, починаючи із Зиґмунда Фрейда, саме це й мали на увазі. Фрейд вважав, що фантазії здатні задовольняти людей лише тимчасово, але в довшій перспективі вони гальмують розвиток особистості й породжують тривогу та інші види невротичної поведінки. На думку Фрейда, люди вдаваються до фантазій або видінь, аби компенсувати неприємності в реальному житті; під час цього їхня поведінка ставала сумнівною чи ірраціональною з раціонального погляду. Вирішення проблеми полягало в униканні позитивних фантазій[33]. Неофрейдисти й послідовники школи, що називається гуманістичною психологією, підхопили цю думку в середині двадцятого сторіччя, вважаючи, що лише думки, які співвідносяться з реальністю, а не з фантазіями, можна вважати «ментально здоровими» й такими, які здатні привести до самоактуалізації. Соціопсихолог Марія Ягода пише: «…сприйняття реальності вважається ментально здоровим, якщо те, що бачить особа, відповідає тому, що є насправді»[34], і зокрема якщо людина визнає елементи своєї особи, які їй не дуже до вподоби. Добре відомий гуманістичний психолог Абрахам Маслоу стверджував, що «здорові особи здатні сприймати себе й свою природу без засмучування та скарг»[35]; таку позицію можна тлумачити, як імпліцитно критичну щодо жаданих мрій та фантазій[36].