Гэбриэль Эттинген - Перегляд позитивного мислення - на основі нової науки про мотивацію

Вирішивши з’ясувати, наскільки позитивні фантазії впливають на якість одужання після хірургічної остеопластики кульшового суглоба, я знайшла у німецькому шпиталі 58-х пацієнтів, яким уперше мали робити цю операцію. Я запитала їх про сподівання на одужання: чи зможуть вони через два тижні після операції підійматися сходами й ходити з ціпком і чи зникне, на їхню думку, за три місяці біль. Відповіді пацієнтів спиралися на їхню оцінку відомих їм рівнів болю та знерухомлення, а також на очікування, що їх прогнозували лікарі на підставі минулих спостережень. Я також попросила пацієнтів уявити себе після операції: вони прокидаються в післяопераційній кімнаті, ідуть купувати газету, прогулюються з друзями, пораються по дому.

Як і в попередньому дослідженні, учасники оцінювали в числовій формі, наскільки позитивні або негативні були їхні вільні думки й бачення. Через два тижні після операції учасники дослідження ще перебували в шпиталі, і я перевірила поступ їхньої реабілітації. Із дозволу пацієнтів, я зв’язалася з їхніми фізіотерапевтами й попросила пацієнтів оцінити за шкалою від одного до п’яти, наскільки добре функціонував їхній кульшовий суглоб (діапазон руху розглядався як класичний показник поступу одужання пацієнта після остеопластики). Я спитала також терапевтів, скільки східців угору та вниз можуть тепер подолати пацієнти і як виглядав загальний стан їхнього одужання на тлі інших пацієнтів. Наскільки сильний біль вони терпіли? Як зміцніли їхні м’язи? Чи добре вони почували себе фізично? Я вирішила проконсультуватися з фізіотерапевтами, бо саме вони могли надати мені об’єктивну й неупереджену інформацію про поступ одужання пацієнтів. Ці фахові медики нічого не знали про моє дослідження та про мою гіпотезу. Вони просто, виконуючи свої професійні обов’язки, вимірювали здатність пацієнта рухатися, підійматися й спускатися сходами тощо.

Маючи таку інформацію від фізіотерапевтів, я здійснила порівняльний статистичний аналіз фантазій і результатів з урахуванням таких факторів: вага, стать пацієнтів і функціональний стан суглобів до операції. І знову я виявила, що, схоже, позитивні фантазії заважали людям досягти мети. Що більше вони сподівалися на гарне одужання після остеопластики на основі розуміння потрібних для цього кроків, то краще їм вдавалося, за оцінкою їхніх фізіотерапевтів, рухати кульшовим суглобом, долати більше східців і кращим був поступ одужання. Що більше вони уявляли собі швидке та просте одужання, то менше ознак одужання зауважували їхні фізіотерапевти.

Наприкінці дев’яностих років почали накопичуватися результати. Я вивчала дітей, які страждали на хронічні шлунково-кишкові хвороби, астму та рак; юнаків із низькими статками в Німеччині, які не закінчили середню школу й хотіли закінчити ПТУ. Я вивчала жінок із низькими заробітками, які хотіли одержати добрі оцінки за американською програмою основ бізнесу[23]. У кожному з перелічених випадків позитивні фантазії або не сприяли або істотно заважали людям досягти мети. І хоч як дивитися на цю проблему, усталені погляди в психології й популярні порадники помиляються: позитивне мислення допомагає не завжди. Звісно, інколи таке мислення корисне, але у вигляді довільної мрії, на яку здебільшого перетворюється позитивне мислення, воно у дальшій перспективі заважає людям рухатися вперед. Власне, такі люди домріялися до безвиході.

Протягом 1990-х і на початку 2000-х років, коли я розповідала про результати дослідів, люди лише висловлювали своє здивування з домішкою скепсису. Вони бадьоро заявляли: «Та невже?! А я вважала, що позитивне мислення завжди допомагає!» Проте цим слухачам не до тями була вся важливість одержаних результатів. Здатність підтримувати мотивацію — не така проста справа. Плин життя кожної людини залежить від того, яких заходів вона вживає. Якщо людина поринає у позитивні фантазії, вона тим самим заважає собі повністю розкритися. Вартість такого ставлення до життя чимала й цілком реальна. Подумайте-но, наскільки краще почувалися б повні жінки в моєму дослідженні, якби вони менше фантазували, а худли б. Або наскільки більше випускників відчули б піднесення, знайшовши гарну роботу. Або наскільки краще почувалися б під час реабілітації пацієнти після остеопластики.

Після глобальної рецесії 2009 року[24]всі заходилися обчислювати вартість надмірного оптимізму. Тепер небезпеки й прикрі наслідки позитивного мислення очевидні, принаймні на рівні всього суспільства. Мене зацікавив сукупний ефект позитивних фантазій, а тому ми з моїм співробітником А. Таймуром Севінсером провели кілька експериментів із використанням новітніх дослідницьких методик[25]. Ми проаналізували статті на шпальтах USA Today, присвячені фінансовим проблемам від самого початку фінансової кризи 2007-2009 років, використавши комп’ютерну програму, яка знаходить у тексті слова з певним значенням і зазначає їх[26]. Виокремлюючи слова, що стосувалися майбутнього або мали позитивну семантику, а також усі слова, що мали негативну семантику або стосувалися минулого, ми створили індекс «позитивного майбутнього». Ми його використали для статистичного аналізу, досліджуючи, чи позитивне мислення на фінансових шпальтах корелювало з динамікою промислового індексу Доу-Джонса. І знаєте що? Ми виявили виразну кореляцію: що позитивніші були дані, опубліковані в газеті за тиждень, то більше знижувався промисловий індекс Доу-Джонса протягом наступного тижня або місяця.