Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

Vade retro, economicus !

Навіть поміж психологів довгий час не було згоди щодо цієї моделі. Неважко здогадатися, що психоаналітики, які завжди схильні до пошуків імпульсів, несвідомих мотивацій, тіньового боку особистості, мали підстави виявляти скепсис щодо такого кмітливого й проникливого суб’єкта. Але інші в нього вірили, починаючи з когнітивістів, для яких людська думка функціонує мов комп’ютер, обробляючи інформацію та запускаючи алгоритми.

Деякі моделі 1980-х років (як натуральна логіка Брена чи теорія прагматичних схем міркування Ченга і Голіока) описували нас як операторів формальних правил або ментальних моделей (це випадок теорії ментальних моделей Джонсона-Лерда). Від 1960-х років, однак, інші когнітивісти попсували цю гарну побудову, один з них — Пітер Вейсон зі своєю «задачею вибору».

Перед вами лежать чотири карти. Кожна з них позначена буквою чи цифрою, наприклад Д, Ф, 7 і 5. Завдання: «Які карти вам треба перевернути, щоб перевірити таке правило: якщо з одного боку на карті буква Д, з другого боку там 7?»

Проблему можна розглядати всебічно, але з погляду логіки є тільки одна правильна відповідь: треба перевернути Д і 5. Іншими словами, треба шукати те, що може спростувати правило, а не підтвердити його. Інакше ми втрапляємо в «підтверджувальне упередження». «Ми ж не знали», — скажете ви!

Звісно, 80 % з нас цього не знають і не відчувають щодо цього жодної підказки інтуїції. Ми обманюємось, навіть тоді, коли нас не збивають з пантелику емоції. У цьому немає нічого поганого, бо ми попросту ні логіки, ні статистики від природи, всупереч тому, що просуває теорія про гомо економікуса. Ця остання зазнала нищівного удару 2002 року, коли американо-ізраїльський психолог Деніел Канеман отримав Нобелівську премію з економіки. На початку 1970-х років, у спільних роботах з Амосом Тверські, який помер 1996 року, він пролив світло на так звані евристики — інтуїтивні міркування, до яких ми зазвичай вдаємося. Вони скидаються на логіку, але це сурогат: вони незграбні й приблизні. Проте в щоденному житті їх цілком вистачає. Отож можна їх застосовувати без великої шкоди замість ретельних утомливих міркувань, які були б, ймовірно, точнішими, але виснажували б нас і паралізували.

Публічно дезавуйований цим Нобелєм економікус нині занепадає, звільнивши сцену для нової дисципліни, поведінкової економіки, дуже потрібної надто в наш час кризи, коли відкинуті традиційні моделі економіки. Цього разу наші міркування й наші рішення вивчають не в штучних ситуаціях, а в імовірних, перенесених в експериментальну ситуацію. І результат для нас невтішний! Скільки упереджень! Ми всі мислимо й ухвалюємо рішення дуже короткозоро. Відтак полювання на наші помилкові думки стало олімпійським видом спорту в соціальній та когнітивній психології, а також у нейронауках, і результати постійно руйнують міф про людську раціональність. Наприклад, психолог Соломон Аш довів, що схильність до конформізму змушує нас заперечувати те, що ми безпосередньо сприймаємо. Якщо ми єдині з групи визнаємо, що лінії мають однакову довжину, ми свідомо будемо вдаватися до самообману, щоб добровільно пристати до думки решти.

Однак 2005 року дослідник Ґреґорі Бернс з університету Еморі в Атланті повторює дослід Аша під контролем МРТ. Що ж він бачить? Що, коли ми відмовляємось вірити в очевидне, активується не та частина нашого мозку, яка спеціалізується на когнітивних конфліктах, а лише частина, відповідальна за просторове сприйняття.

Судження інших трансформує наше сприйняття ліній, і те, що нам здавалось неправильним, відтак стає правдою і більше не створює нам проблем. Мораль: помилка — не просто поверхове судження, вона змінює навіть наше сприйняття реальності. Вона засліплює. Принаймні викликає аберацію зору. Розумному, як кажуть, досить!

Літератури про наші сердешні упередження й сумні евристики рясно. Іноді, щоб застерегти нас: «Годі обманюватись!» [32] Сроки Eyrolles, 2012. ( Arrêtez de vous tromper !) — б’є на сполох швейцарський письменник Рольф Добеллі, сподіваючись навчити нас оминати пастки буденних міркувань, надто якщо їх розставляють економісти й журналісти…

Обманюйся, магайбі

А одна журналістка, Катрін Шульц, обняла протилежну позицію в своїй книжці «Шукайте помилку! Чому вигідно помилятися» [33] Сроки Cherchez l’erreur! Pourquoi il est profitable d’avoir tort, Flammarion, 2012. : ми помиляємось, то й що? Тільки від нас залежить, чи навчать нас наші помилки, які можуть бути креативними й повчальними. Отож суперечка вже цікавить не тільки психологів і економістів. То що нам робити: радіти нашому раціоналізму, впадати у відчай через наше глупство чи привітати наші слабкості як шанс? Імовірно все разом.