Барбара Шер - Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш

Звісно, найбільше вбиває вас не те, що ви маєте почати робити щось для себе, а те, що вам доведеться припинити робити певні речі для них. У розділі, присвяченому плануванню часу, ми вже говорили про те, як упоратися з почуттям провини, що властиве багатьом жінкам, коли вони припиняють піклуватися про кожного від колиски до могили, та деяким чоловікам, коли вони відмовляються від ролі непохитного годувальника. Але, звичайно, тут присутній і страх виживання – дуже глибокий. Ми боїмося, що коли припинимо давати те, що завжди давали, вони ніколи нас більше не любитимуть. Ось чому, якщо вони сердяться або бурчать, ми реагуємо надто гостро, відчуваючи жах або лють.

Співчуття – ось на що вони справді заслуговують. Не забувайте: це люди, яких ви любите, і в них проблеми. Зненацька цей чоловік і ці діти мають усвідомити кілька життєвих фактів, про які завдяки вам їм ніколи не доводилося замислюватися раніше, наприклад те, що коли носиш одяг, він брудниться, тарілка, з якої їси, – так само. А далі що? Найгірше, що вони звикли асоціювати турботу з любов’ю – ціною вічного відчуття зобов’язання перед своєю матір’ю. І ви потрапили прямо в пастку. Ви приділяли їм купу уваги та обслуговували. А тепер як грім серед ясного неба велика частина вашої енергії буде спрямована кудись іще. Їм здається, що ви їх кидаєте. Коли вони висловлюють свої побоювання у формі образи, ви раптом відчуваєте пригнічення!

Або: зненацька ця жінка і/або ці діти мають усвідомити кілька життєвих фактів, про які завдяки вам їм ніколи не доводилося замислюватися раніше, наприклад те, що необхідна вам річ коштує грошей, а гроші треба заробляти. Робота ж іноді буває лячною, важкою чи нудною. А далі що? Найгірше, що вони, найімовірніше, зростали, асоціюючи фінансову підтримку з любов’ю – ціною вічного відчуття зобов’язання перед своїм батьком (а інколи також матір’ю). І ви потрапили прямо в пастку, тягнучи на собі добробут усієї родини. На жаль, більшість чоловіків мовчки це терплять, доки не зламаються, тікаючи тоді до іншої жінки, що стає для них уособленням свободи та романтики.

Ви бачите, які безглузді речі ми робимо стосовно людей, котрих любимо? Ми сиплемо сіль на рану через власну невпевненість та провину. У нашому житті з’являється нова любов, що спочатку є загрозою для них; ми припинили завзято піклуватися про них, як раніше; ми перетворили їхній звичний спосіб життя на безлад – і, на додачу, ми готові вбити або покинути їх! Звісно, вони будуть звинувачувати й ненавидіти наші нові цілі, тому що їм здається, що саме з них почалися всі неприємності.

Не відмовляйтеся від своєї мети. Прямуйте вперед і змінюйтеся. Прийдіть додому й оголосіть, що ви збираєтеся писати роман або балотуватися до міськради, а не застеляти ліжка чи складати білизну в пральну машину. Або повідомте, що ваше життя зазнає змін, бо тато хоче покинути оптову торгівлю спортивними товарами й стати викладачем філософії в університеті. І дайте їм право не бути в захваті від цієї ідеї. Дозвольте їм лякатися й злитися. Дозвольте ображатися та влаштовувати істерики. Замість того щоб одразу сердитись і ставати до бою, просто визнайте: «Я розумію, це тяжко». Дайте їм трохи часу звикнути. Повірте, одного дня хтось ніяково подивиться на вас і скаже: «Ти знаєш, це, здається, весело. І подобається мені набагато більше, ніж я думав».

Нам усім треба вивчити нову мову любові – не мову шкарпеток, млинців та зарплатних чеків, а спільного захоплення фізикою чи поезією, насолоди унікальністю кожного та взаємної практичної й емоційної підтримки. Якщо ви думаєте, що ваша родина любить вас за роль, яку ви граєте, є тільки один спосіб про це дізнатися. Відмовтеся від цієї ролі та йдіть уперед попри страх втратити любов. Ви її не втратите. Єдине, чим доведеться пожертвувати, – це трохи спокою. І тільки слабкі духом люди вважають, що це одне й те саме.

Досі я говорила про емоційні проблеми, пов’язані зі зміною ролей, про те, як їх передбачити та витримати. А як упоратись із практичним аспектом змін? У будь-якому спільному господарстві є речі, які треба робити. Сплачувати рахунки, купляти продукти, одяг та інші предмети першої необхідності, і хтось має приносити в дім гроші, яких би вистачало на все це. Хоча для цілком нормального життя людям, власне, не треба багато готувати, прибирати та прати, таки значно приємніше, коли хтось цим час від часу займається. Якщо ви не можете дозволити собі хатню робітницю, хто ж усе це робитиме?