Данило Яневський - Проект «Україна» - Архітектори, виконроби, робітники. Тексти

Так, Фалес, Геракліт, їх архе 27 27 Грец .: ἀρχή – першоматерія, праматерія, вихідний стан речей, стародавня форма (в історичному значенні); першооснова, принцип, першопричина усього сущого (в філософському значенні). оволоділи мною на довгі роки… Поступово зрозумів, що профанний світ має свої принади, але «попіл Клааса стукав та стукав у моє серце», штовхаючи кудись, у незвідане…

Найбільшим своїм здобутком вважаю знайомство з основами деїзму , чи символічного (філософського) мулярства, де відшуковував особливі пункти власної незгоди – так звані втаємничені коди. Їх декодуванням і займався. В аспірантурі вже продовжив вивчення теорії пізнання…

Багато років свого життя присвятив вивченню давньоіндійських Вед, давньогрецького Міфу, Біблії, відкривши, по суті, єдину істину: вони ведуть мову про одне і те ж. Цим і зайнявся…

Визнаю: навіть «під пов’язкою» мене турбувало лише одне питання: на скільки вибудуваний мною образ вільного муляра відповідає дійсності. А відповідаючи на запитання братів, розумів, що у моїй печері не все гаразд. Так, необхідно вийти з печери, і вони осягнуть все новим світлом.

Так, лук Геракла варто ототожнювати з луком Одіссея .

Але і сам лук – це струна-вісь-мозок. Вісь поєднує Небо і Землю, тіло і дух. Ця ж вісь визначається як Сушумна, Шу(меру), Субару (Сибір), Гора. Лук – він же і Дханур. В обох культурах лук уособлює одні і ті ж якості чи можливості людини.

І Біблія, і Міф – все це роботи одного пізнавального рівня, але в різних ареалах культури. Основним способом викладу втаємниченого знання слід визнати параболу .

Вона і є тим способом запису особливої мудрості, який потребує декодування. Так, декодування, але агентом останнього повинен стати сам суб’єкт. Особливим фактом є те, що спонукою до тлумачення параболічної культури і є Великий Будівничий Всесвіту – Логос, Слово, Істина.

Водночас, історія культури цікаво датує появу Святих Книг 28 28 Згідно християнських понять, Книга Священного Закону складається з двох частин. Найдавніша – т. зв. Старий Завіт, позичена зі стародавних юдейських Священного Писання (Танах) та інших релігійних текстів. Складається з 39 книг, спільних для юдеїв та християн. Православні додають до них 11 т. зв. «неканонічних» книг, католики 45/47 (в залежності від методики підрахунку). Корпус текстів Священного Завіту у протестантів співпадає з юдейським. , ведучи мову про них як писемні пам’ятники. До Книги Священного Закону належить і т. зв. Новий Завіт, який був сформований в 45—140 рр. н. е. Складається з 27 книг, у т. ч. чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Йоана). З точки зору християнства, Новий Завіт є Одкровення Боже, відкриття людству Творцем Самого Себе і Своєї волі. Хоча варто вести мову і про усний (підготовчий) етап їх формування. Особлива форма викладу їх змісту визначається як одкровення . До того ж, їх зміст задавався і спрямованістю, і призначенням, формуючи магістральні шляхи розвитку людства в цілому.

Наступний історико-культурний крок – формування особистості, її соціально-психологічного типу. Цей етап розвитку людини слід співвідносити з так званим героїчним епосом – Махабхаратою, Рамаяною, «Іліадою», «Одіссеєю» тощо (особливе місце займає Старий та Новий Завіт як складові частини Біблії).

Але варто звернути увагу на інше, наприклад, Махабхарата має іншу назву – Джая (Перемога). І мало хто здогадується, що йдеться про віртуальну (можливу, духовну) перемогу над самим собою, тобто йдеться про вдосконалення.

Мені ж приходиться зробити ще один висновок: природна, біологічна доцільність діяльності людини не обмежується лише профанним способом пізнання. Іншими словами, якщо ведична Махаяна 29 29 Махаяна – т. зв. «Велика колесниця», засіб досягнення стану «просвітлення» всіма живими істотами, пізня та найбільш поширена течія в буддизмі, насамперед у В’єтнамі, Індії, Китаї, Непалі, Південній Кореї, Тибеті. , наприклад, веде мову про шлях для всіх, тобто широкий, і, водночас, доступний, то Хінаяна 30 30 Хінаяна – т. зв. «мала колесниця» (самоназва «тхеравада») – напрямок в буддизмі, в основі якого лежать ідеї про два стани буття – проявленому та непроявленому та ототожнення проявленого стану із т. зв. «дхармою» (сукупністю норм та правил, дотримання яких необхідно для підтримки світового порядку. – шлях для обраних. Подібну ознаку, на мою думку, варто вбачати і у етимологічному статусі суфізму. Подібне існує і у християнській культурі – шлях пустельників, печерників…