Франка Паріанен - Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя

Ми, люди, охоче дистанціюємося, переважно від самих себе. Хай про що йдеться: про тіло, настрій чи про зачіску. У миті сум’яття всі катастрофи звалювалися саме на нас, тож вони точно перебувають поза межами нашого впливу. У нас болить спина, серце розбите, настрій поганий, дістали гормональні перепади або ж bad-hair-day [17] Невдалий день ( англ. ). . Усе це per se ніяк від нас не залежить. Звісно ж. Хай ким ми є. Навіть Папою Римським. Чи футболістом. Чи червоною або білою ковбаскою в соусі карі.

Якщо чесно, то це дещо дивує, адже навіть коли ми говоримо про наше авто, то кажемо: «Я в гаражі». А от за ерекцію відповідає «он той знизу». Наче якийсь тимчасовий гість у нашому домі. Те саме стосується й гормонів. Їх ми сприймаємо радше за небажаних відвідувачів нашого мозку. І то ще й таких, що дуже погано на нього впливають.

Уявлення про гормони як про радіоперешкоду ідеально підходить до нашого світогляду, який побудований на невинному баченні того, що наше «справжнє Я» ховається десь у раціональних царинах префронтальної кори – і як було б чудово, якби ніщо не перебивало його думок!

Гормони, почуття, незручності. Правильні рішення не мали б залежати від діяльності яєчок. Хоча, можливо, знайдеться той, хто пристане на думку, що було б краще перекласти ухвалення рішень на тестикули.

Особливо дивує наша звичка дистанціюватися від гормонів, переклавши на них водночас усю відповідальність: «То не я, то мої гормони». Гормони винні, коли чоловіки не здатні опанувати себе під час споглядання декольте, спідниць або ж звабливого блиску ліктів (чи, як американський віцепрезидент Майк Пенс, який не міг стриматися, коли в приміщенні одночасно перебували алкоголь і жінки). За всі жіночі скарги теж відповідальні гормони. Коли в соціальних мережах просять поділитися досвідом під заголовком «Things I did when hormonal [18] Учинки, які я втнула під гормонами ( англ .). », то в стрічці твітера, окрім справжніх нарікань, можна прочитати цілу купу химерних історій, на кшталт: «Готувала протягом п’ятнадцяти годин. Чоловік каже, що їжа огидна. Влаштувала на кухні пожежу. Ха-ха-ха-ха. Гормони».

LOL , Гормони! Саме ними все пояснюють і аргументують. І нікому із присутніх не доводиться якось виправдовуватися. Особливо коли йдеться про стосунки.

При цьому саме мозок оцінює, наприклад, коли найкраще спаровуватися. Про це повідомляє гіпоталамус, а далі іде наказ яєчкам і яєчникам виробляти статеві гормони. Невже тоді мозок вдає, ніби ніякого стосунку до всієї цієї історії не має? («Вибачте, гормони!») Логіка тут начисто відсутня. Це якби вершина айсбергу стверджувала, що не несе відповідальності за те, що перебуває під водою.

Але ви і є той айсберг. Цілком і повністю. Від голови, яка здіймається над водою, до кінчиків пальців стоп. Наше Я не обмежується лише тими частинами, які ми усвідомлено бачимо. Деякі люди десятиліттями не бачили того, що в них нижче лінії поясу. Але це не знімає з них відповідальності й за цю зону!

Щоб не заблукати на своєму шляху в схожому лісі думок, пропоную під час нашого знайомства з гормонами не випускати з поля зору два такі принципи.

1. Гормони – необхідний критерій, але він не самодостатній.

Сам гормон не керує, він лише задає напрямок, коли на вас чекає поїздка. Він схвалює. Підбадьорює. («Я лише хотів сказати, що акти спаровування загалом класна штука!») Гормони ставлять запитання (іноді досить нахабні), але кінцеве рішення ухвалює мозок. Тут ніхто ніким не керує дистанційно. Принаймні в тому значенні, у якому вами дистанційно керують ваші ж нейрони.

2. Те, що роблять гормони, вирішує мозок, а на нього впливаєте саме ви.

Коли гормони повинні викликати певну поведінку, їм значно легше, якщо відповідні шляхи вже прокладені. Повернімося до нашого прикладу із розмноженням: існують особи, яких можна було б купати у ваннах тестостерону, але їм би все одно не спало на думку з кимось спаровуватися. Бо вони надто юні, щоб пробуджувати відповідний досвід та асоціації, або тому, що їхній когнітивний контроль і/або їхній досвід впевнено їх від цього відмовляє. А на стежки, які вже добряче протоптані, ми нерідко можемо ступати й без супроводу гормонів. Такі умовні подразники – дійсно класна штука в питаннях сексу. («Ох, глянь, сьогодні субота!») Адже навіть одна фотографія може викликати ерекцію, без жодного тестостерону. А це допомагає, якщо тестостерону на ту мить замало. Цей принцип спрацьовує на котові, який, всупереч тяжким наслідкам відвідин ветеринара, все ще бігає «погуляти». Якщо ваш кастрований кіт і далі виходить на полювання, то тепер ви знатимете, що у вас сексуально досвідчений кіт. Це ж чудово. А це означає, що велику кількість дій, за які відповідають гормони, ми провадимо без їхньої участі. Насамперед, коли все відбувається у звичних для нас, добре тренованих межах.