Софія Парфанович - Карусь і ми

Здесь есть возможность читать онлайн «Софія Парфанович - Карусь і ми» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Чікаґо, Год выпуска: 1966, Издательство: Видавництво Миколи Денисюка, Жанр: Прочая научная литература, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Карусь і ми: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Карусь і ми»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

"Про Каруся оця книжка. Певно, я там теж є. Карусь не вмів їздити самопас, тож не жив би без людини. Тому частину подій ми переживали разом. Все ж, героєм був Карусь, а не я. Я собі так, поруч нього. І тому ця книжка авто-біографічна, тобто про життя мого авта, Каруся."
С. Парфанович

Карусь і ми — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Карусь і ми», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Кінець-кінцем віз направили настільки, що ми могли їхати далі. Вже поволіше та й «з музикою»: скреготіли відломані частини. По дорозі і далі люди ставали, розглядали авто й вимахували руками. Так ми добилися до міста, де спинились на цілий день. У той час досвідчений механік направляв авто. І тут товпились люди, мудрували й міркували, надумувались, радили, заглядали у віз і під віз, обмацували хворі й направлені місця, говорили до нас багато й швидко, а їхні обличчя були привітні й веселі. Біда тільки, що ми не багато з цього розуміли — звісно, чужа мова. Але думаю, що де не було таке важне.

Остаточно авто сяк-так направили, і ми поїхали далі з музикою. Але його вигляд не перестав бути жалюгідний. Напростувати позагинані боки дав Пан аж удома, у Великій Британії.

Сьогодні я розказала тобі тільки про деякі свої враження з дороги. Їх було багато, вони були різноманітні і, може, колись про них я ще розкажу. Одно тільки скажу тобі: я була щаслива, коли опинилась у Нью-Йорку, на новій швидкій дорозі. Авто котилося тихо й м’яко, всюди безліч написів, що заздалегідь повчають, коли й у котрий бік повернути, де виїзд і де в’їзд, де їхати тільки направо чи тільки наліво, де дорога лише в один бік. Головне, не було на дорозі коров, свиней, ослів, возів і візків. І було тихо, ніхто не трубив.

Гарно їхати по наших нових, широких, гладких дорогах!

На Діброву

— Ну, Карусю, готуйсь! Їдемо на Діброву!

Карусь готовий. Потребує тільки повороту ключем, надавлення ногою на педалю та трохи вовтуження вперед і назад. Потім задкуємо у провулок і, повертаючи гостро наліво, виїздимо.

Вуличка наша коротка і кінчиться сліпо. При в’їзді напис: «МЕРТВИЙ КІНЕЦЬ!» Дуже поганий напис! Сповняє страхом кожного моториста, нагадуючи смерть і кінець. І зараз же, коли вуличка має кінчитися, написано: «Немає виходу!» Що не кажіть: погана вуличка, безвихідна, і на ній чекає людину смерть…

Але ми живемо тут уже кілька літ і якось живемо. І мусіли знайти вихід з кожного становища. І мусіли розв’язати всі ускладнення життя. Як довго живемо, не варто думати ні про смерть, ні про безвихідні труднощі, ні про марний кінець. От, краще вже думати про нашу поїздку на Діброву.

Вулицю Девіон ми швидко проїдемо. На ній, щоправда, щось троє світел і ще до того оте схрещення з Джозеф Кампо! Пишеться цю вулицю з-французька: на кінці — au. Вулиць з такими назвами багато. Бо Дітройт був французькою оселею. Сама назва Дітройт — по-французькому: «з трьох». Так і є. Місто похоже на вирізок кола і легко його поділити на три частини: Схід, Північ і Захід. Півдня в нас немає, бо там ріка, а за нею Канада.

Карусь спинюється на схрещенні й розглядається. Буває, що хтось повертає наліво вже на червоному світлі. Що ж може зробити? Під час їзди просто в’їхав на схрещення і тепер мусить завершити поворот.

— Ти пригадуєш собі, Карусю, як ми дістали тут карний квиток? Було то на першому році моєї їзди. Я в’їхала на схрещення, але ми висунулись трішки поза білу лінію. Щоправда, на нас трубили трохи, але ще хвилинка, світло було б змінилося, і ми були б завершили поворот наліво. Але звідкілясь лихо наднесло полісменів. Вони затрубили на мене, і я мусіла з’їхати набік. Вони переглянули мої папери, а далі один став писати таку жовту картку з зеленими буквами.

— За що? — питаю його.

— Ви, — каже, — бльокуєте схрещення.

Я просилася.

— Ми ж висунули тільки ніс поза лінію.

Але він був невблаганний. Ще й сказав:

— Коли не знаєте, як повертати, не пускайтесь на дороги!

Що було робити? Погрозив, що відбере дозвіл на їзду, як буду з ним сперечатись. Треба було заховати квиток у кишеню і їхати далі — звичайно, опісля заплатити п’ять доларів.

Можливо, що Карусь забув цю пригоду. Ми, люди, і то забуваємо, а що вже машини! Питання, чи вони взагалі мають пам’ять. Щоправда, компутор має чудову пам’ять — кращу, як людина. Він просто непомильний. Але від авта до компутора далека чи теж інша дорога.

Біжимо по швидкій дорозі, Карусь котиться рівно й тихо, наче м’яч. Я думаю собі щось. Може якісь спогади виринають з минулого. Якась туга на довгих самітних дорогах. Але її проганяю: нам нічого сумувати! Їдемо на Діброву, на дозвілля. Щоправда, лише на кілька днів, але ж там соняшно-зелено і голубо-водяно. Там відпочинок.

Швидко ми минули порозкопувані дороги між сьомою і восьмою милею. Там будують нову дільницю. Там народжується місто. Колись буде дуже гарно. Але тепер вали глини, купи каміння, машини, що мішають цемент, мішки і ще раз мішки, вантажники, повні й порожні, екскаватори й підойми, свердли, довбні — хто його знає, що воно таке. Але з його допомогою прокладають і вимощують дороги.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Карусь і ми»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Карусь і ми» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Софія Парфанович - Загоріла полонина
Софія Парфанович
Софія Парфанович - Люди і тварини
Софія Парфанович
Софія Парфанович - На схрещених дорогах
Софія Парфанович
Софія Парфанович - Такий він був...
Софія Парфанович
Софія Парфанович - У Києві в 1940 році
Софія Парфанович
Cофія Парфанович - У лісничівці
Cофія Парфанович
Софія Андрухович - Жінки їхніх чоловіків
Софія Андрухович
Каганец Карусь - Што кажух, то не вата
Каганец Карусь
Каганец Карусь - Бывалы Юр у Менску
Каганец Карусь
Отзывы о книге «Карусь і ми»

Обсуждение, отзывы о книге «Карусь і ми» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x