Эрин Хантер: На волю!

Сіролапа, здається, потішила ця похвала Синьозірки.

— Підводьтесь обоє! — Синьозірка глянула на Рудька. — Ти теж, кицюню.

Він миттю підвівся і відповів Синьозірці таким самим поглядом, який вона кинула на нього.

— Ти гарно відповів на цей напад, кицюню. Сіролап сильніший за тебе, але ти зметикував, як захиститися. І ти повернувся, щоб зустріти його віч-на-віч, коли він переслідував тебе. Я раніше не бачила, щоб якась кицюня так робила.

Рудько спромігся вдячно кивнути, заскочений зненацька цією несподіваною похвалою.

Наступні слова Синьозірки здивували його ще більше:

— Мені цікаво було, як ти тут поведешся, поза угіддями Двоногів. Ми часто патрулюємо цей кордон, тому я не раз бачила, як ти сидиш на загорожі, витріщившись у ліс. І зараз, нарешті, ти насмілився ступити сюди, — Синьозірка замислено глянула на Рудька. — Здається, у тебе природна схильність до мисливства. Гострий зір. Ти вполював би ту мишу, якби не вагався так довго.

— С-справді? — пробурмотів Рудько.

Тоді заговорив Левосерд. Його низький нявкіт був сповнений пошани, проте наполегливий.

— Синьозірко, це ж кицюня. Він не має полювати на території Громового Клану. Відішли його назад додому, до Двоногів.

Рудько стрепенувся від зневажливих слів Левосерда.

— Відіслати мене додому? — нетерпляче нявкнув він. Від слів Синьозірки він аж засяяв з гордощів. Вона помітила його, він її вразив. — Я ж лише прийшов сюди вполювати мишку чи дві. Впевнений, їх тут удосталь.

Синьозірка, яка тільки-но повернула голову, дослухаючись до Левосердових слів, зараз знову переметнула погляд на Рудька. Її блакитні очі горіли люттю.

— Ніколи не досить, — відрубала вона. — І якби ти не жив таким легким, надмірним життям, ти б це розумів!

Рудька збентежила раптова лють Синьозірки, але одного погляду на перелякану морду Сіролапа вистачило, аби зрозуміти, що він дозволив собі забагато. Левосерд став побіч своєї провідниці. Зараз обоє вояків дивилися на нього. Рудько наштовхнувся на загрозливий погляд Синьозірки, і вся його гордість розтанула. Вони не були милими домашніми котиками, з якими він звик мати справу, — вони були дикі, голодні коти, які, либонь, збиралися закінчити те, що почав Сіролап.

— Ну? — шикнула Синьозірка всього за мишачий крок від нього. Левосерд усе ще мовчав, нависаючи над Рудьком.

Він прищулив вуха і притиснувся до землі під холодним поглядом золотавого вояка. Хутро Рудька настовбурчилося.

— Я не загрожую вашому Кланові, — нявкнув він, опустивши очі на свої тремтячі лапи.

— Ти загрожуєш нашому Кланові, коли відбираєш у нас їжу, — гаркнула Синьозірка. — У твоєму гніздечку Двоногів і так її вдосталь. Ти приходиш сюди, щоб полювати для задоволення. Ми ж полюємо, щоб вижити.

Гостра правда слів королеви-войовниці пронизала Рудька, немов терновими шпичаками, і раптом він зрозумів, чому вона так злилася. Він перестав тремтіти, сів і розпрямив вуха. Рудько підвів погляд і глянув їй у вічі.

— Я не думав про це з такого боку раніше. Пробачте мені, — нявкнув він серйозно. — Я більше ніколи не полюватиму тут знову.

Синьозірка пригладила шерсть і подала Левосердові сигнал відступити.

— Ти незвичайний домашній кіт, Рудьку, — пронявкала вона.

Сіролап із полегшенням зітхнув, змусивши Рудькові вуха смикнутися. Він почув схвалення в голосі Синьозірки і помітив її багатозначний погляд, кинутий Левосердові. Цей погляд його зацікавив. Що промайнуло між цими двома вояками? Він тихо запитав:

— Виживання тут справді таке складне?

— Нам належить лише частина цього лісу, — відповіла Синьозірка. — Ми змагаємося за територію з іншими Кланами. А цьогорічний пізній новолист означає, що здобичі недостатньо.

— Ваш Клан дуже великий? — нявкнув Рудько з широко розплющеними очима.

— Достатньо, — відповіла Синьозірка. — Наші володіння можуть нас прогодувати, але здобичі більше немає.

— Отже, ви всі вояки? — пронявкав Рудько. Обережні відповіді Синьозірки лише посилювали його цікавість.

Левосерд відповів йому:

— Лише деякі з нас — вояки. Решта або надто малі, або надто старі, або ж дуже зайняті виховуванням потомства, тому не можуть полювати.

— І ви всі живете разом і ділите здобич між усіма? — трепетно промуркотів Рудько, почуваючись трохи винуватим через власне безтурботне й егоїстичне життя.

Синьозірка знову глянула на Левосерда. Золотистий кіт спокійно подивився у відповідь. Нарешті вона перевела погляд на Рудька і пронявкала: