Эрин Хантер: На волю!

Вогнесерд поглянув на Клан, вдивляючись в обличчя, що стали такими знайомими за кілька останніх повень. Він слухав, як вони вигукують його нове ім’я, і відчув, як його переповнюють ласка і повага, що сяяли в їхніх очах.

— Уже майже місяцепік, — нявкнула Синьозірка. — За традицією, Вогнесерд і Сіросмуг повинні провести мовчазне чатування до світанку, удвох охороняючи табір, поки ми спатимемо.

Вогнесерд і Сіросмуг поважно кивнули.

Решта Клану поволі розтанула у своїх кублах, Тигрокіготь пройшов простісінько повз Вогнесерда. Воєвода Громового Клану сповільнив крок і тихесенько прошепотів йому на вухо:

— Не думай, що зможеш перехитрувати мене, кицюню. Обережніше з тим, що ти збираєшся сказати Синьозірці.

Холодок пробіг спиною Вогнесерда. Синьозірка повинна дізнатися про зраду Тигрокігтя!

Коли Тигрокіготь зайшов до вояцького кубла, Вогнесерд залишив Сіросмуга самого на галявині й пішов услід за Синьозіркою. Перехопив провідницю аж біля входу до її кубельця:

— Синьозірко, я знаю, що порушую обітницю мовчання, але я мушу поговорити з тобою, перш ніж почну чатування.

Синьозірка глянула на нього і похитала головою:

— Це важливий ритуал, Вогнесерде. Ти зможеш поговорити зі мною вранці.

Вогнесерд схилив голову на знак згоди. Однак Тигрокіготь не був проблемою, яку можливо вирішити отак, проти ночі. Він повернувся до Сіросмуга, який так само сидів посеред галявини. Друзі перезирнулися, але не промовили ані слова.

Вогнесерд дивився на місяць над головою. Довкола нього стояли кущі й дерева, повиті паволокою імли, яка поблискувала супроти його шерсті.

Вогнесерд заплющив очі, пригадуючи сни тих часів, коли ще був кошеням. Прохолодні лісові запахи у ніздрях тепер були найсправжнісінькі, а попереду чекало вояцьке життя. Він відчув, як десь у лапах зароджується нестримна радість, яка, зрештою, затоплює усе його тіло. Тоді, ніби стрепенувшись, він розплющив очі. Із вояцького кубла, ніби у відповідь, на нього зорила інша пара очей.

Тигрокіготь!

Вогнесерд відповів на його погляд, не кліпаючи. Тепер він був вояком. Так, він набув собі ворога — воєводу Клану, але Тигрокіготь сам у цьому винен. Вогнесерд уже не був тим наївним молодим котиком, який колись приєднався до Клану. Він був більший, сильніший, швидший і мудріший. Якщо йому судилося протистояти Тигрокігтеві — так тому й бути. Вогнесерд був готовий до цього випробування.