Майкл Крайтон - Загублений світ

Пізніше, коли він повернувся додому, вона спитала його про ці марення. Він лише знизав плечима, невдало пожартувавши: «Принаймні, я не згадував інших жінок, еге ж?». А потім сказав щось із приводу того, що був захоплений динозаврами, коли був дитиною, а хвороба змусила його регресувати. Його реакція була підкреслено байдужою, ніби це для нього було неважливо; Гардінг відчувала, що він уникає цієї теми, але намагалася не тиснути на нього; це були дні, коли вона була закохана і ставилася до нього поблажливо.

Тепер він дивився на неї запитливо, ніби цікавився, чи буде вона заперечувати. Гардінг лише підняла брову і продовжила дивитися в одну точку. В нього мають бути свої причини. Вона може почекати.

Левін нахилився через стіл до Малкольма і сказав:

— То вся ця історія з «ІнДжен» абсолютно не відповідає дійсності?

— Абсолютно, — сказав Малкольм і з серйозним виглядом кивнув. — Абсолютно.

Малкольм заперечував ці гіпотези вже три роки. Тепер це в нього добре виходило; його втома вже здавалася цілком природною. Насправді він був консультантом компанії «Інтернешнл Дженетік Текнолоджіз» у Пало-Альто влітку 1989 року і разом з її представниками здійснив подорож до Коста-Рики, що мала для нього катастрофічні наслідки. В результаті всі учасники цієї історії постаралися якнайшвидше стерти про неї будь-які згадки. «ІнДжен» хотіла обмежити свою відповідальність. Уряд Коста-Рики хотів зберегти репутацію країни як туристичного раю. А окремих учених зв’язали угодою про нерозголошення, пізніше винагородивши щедрими грантами, щоб вони й далі мовчали. У випадку з Малкольмом компанія два роки оплачувала його лікування.

У той же час об’єкти на острові у Коста-Риці були зруйновані. Там більше не існувало живих істот. Компанія найняла видатного професора Стенфордського університету Джорджа Базелтона, біолога та есеїста, чиї часті телевізійні виступи зробили його авторитетом у питаннях науки. Базелтон стверджував, що побував на острові і невтомно заперечував чутки про те, що там будь-коли існували вимерлі тварини. Особливо ефектним було його глузливе пирхання: «Подумайте тільки, шаблезубі тигри!».

Йшов час, інтерес до історії слабшав. «ІнДжен» давно збанкрутувала; основні інвестори з Європи та Азії відшкодували свої збитки. Хоча фізичні активи компанії, будівлі та лабораторне обладнання, продавалися частинами, основну технологію, розроблену нею, вирішили ніколи не продавати. Коротше кажучи, тему «ІнДжен» було закрито.

Більше нічого було сказати.

— Отже, все це неправда, — повторив Левін, вгризаючись у тамале. [3] Центральноамериканська страва, тісто з кукурудзяного борошна, загорнуте у листя кукурудзи, приготоване на парі. Перед вживанням кукурудзяне листя знімають. Всередині може бути начинка з м’ясного фаршу, овочів, фруктів, часто з перцем чилі. — Відверто кажучи, докторе Малкольм, мені від цього легше на душі.

— Чому? — запитав Малкольм.

— Тому що це означає, що залишки, які продовжують виявляти у Коста-Риці, мають бути справжніми. Справжніми динозаврами. У мене є там друг з Єльського університету, польовий біолог, і він каже, що бачив їх. Я йому вірю.

Малкольм знизав плечима.

— Сумніваюся, — мовив він, — що у Коста-Риці з’явиться ще більше тварин.

— Так, за останній рік майже нічого не з’явилося. Але якщо з’явиться, я туди поїду. А поки що займатимуся спорядженням експедиції. Я багато думав про те, як її слід організувати. Гадаю, що за рік вдасться побудувати й підготувати спеціальний транспорт. Я вже поговорив про це з Доком Торном. Потім я зберу команду, можливо, долучу і доктора Гардінг або іншого натураліста аналогічного фаху і кількох аспірантів…

Малкольм слухав, хитаючи головою.

— Ви думаєте, що я марную ваш час, — сказав Левін. — Так і є. Але припустіть, — просто припустіть, — що тварини знову почали з’являтися.

— Цього ніколи не станеться.

— Але припустімо, що сталося. Вам було б цікаво допомогти мені? Спланувати експедицію?

Малкольм доїв свою страву і відсунув тарілку. Він пильно глянув на Левіна.

— Так, — сказав він нарешті.— Якщо тварини знову з’являться, мені було б цікаво вам допомогти.

— Чудово! — вигукнув Левін. — Це все, що я хотів знати.

Минувши освітлену яскравим сонцем вулицю Гуадалупе, Малкольм разом із Сарою підійшов до свого старенького седану «Форд». Левін ускочив у яскраво-червону «Феррарі», бадьоро помахав рукою і з ревінням помчав геть.