Майкл Крайтон - Загублений світ

— Так, — відповів Торн. — А що? Чому ти питаєш, Ричарде?

Левін вказав на вікно.

— День, — сказав він. — Вдень ми тут у пастці.

— Та ми й вночі були тут у пастці,— сказав Торн. — І нічого, впоралися.

— Але вдень — це інше.

— Чому?

— Тому що вночі,— сказав він, — ця територія належить карнотаврам. Інші тварини сюди не приходять. Минулої ночі ми тут взагалі нікого не бачили. Але щойно настане день, карнотаври більше не зможуть тут ховатися. Їм не місце на відкритому просторі і під прямими сонячними променями. Тож вони підуть. І це вже буде не їхня територія.

— Що це означає?

Левін подивився на Келлі, яка сиділа за комп’ютером. Він завагався, а потім сказав:

— Просто повірте мені на слово. Ми повинні негайно звідси забиратися.

— І куди нам йти?

Сидячи за комп’ютером, Келлі слухала розмову Торна з доктором Левіном. Вона торкнулася папірця з паролем Арбі. Дівчинка нервувала. Тон, яким говорив доктор Левін, змушував її хвилюватися. Вона хотіла, щоб повернулася Сара. З нею вона почувалася б набагато краще.

Келлі не хотілося думати про ситуацію, в якій вони опинилися. Вона трималася, підбадьорювала себе, доки не прилетить гвинтокрил. Але тепер гвинтокрил полетів. І вона помітила, що жоден з чоловіків не говорив про те, коли він повернеться. Може, вони щось знали. Наприклад, що він вже не прилетить.

Доктор Левін говорив, що вони мають залишити крамницю. Торн спитав доктора Левіна, куди він хотів би піти. Той відповів:

— Я вважав би за краще забратися з цього острова, але не бачу, як ми це можемо зробити. Тому я вважаю, що ми маємо повернутися до трейлера. Це зараз найбезпечніше місце.

Назад до трейлера, подумала вона. Туди, звідки вони з Сарою забирали Малкольма. Келлі не хотіла повертатися до трейлера.

Вона хотіла додому.

Вона напружено розгладила вологий папірець, притискаючи його до столу. Доктор Левін підійшов до неї.

— Годі клеїти дурня, — сказав він. — Глянь, чи можеш ти знайти Сару.

— Я хочу додому, — відповіла Келлі.

Левін зітхнув.

— Я знаю, Келлі,— сказав він. — Ми всі хочемо додому. — І знову відійшов, швидко й напружено рухаючись.

Келлі відсунула папірець вбік, перевернувши його і засунула під клавіатуру — на той випадок, якщо їй знову буде потрібен пароль. І раптом побачила якийсь напис з іншого боку. Вона знову витягла папірець.

І прочитала:

ОБ’ЄКТ Б ЛЕГЕНДИ

СХІДНЕ КРИЛО

ЗАХІДНЕ КРИЛО

ВАНТАЖНИЙ ПРИЧАЛ

ЛАБОРАТОРНИЙ БЛОК

ВХІД ДО БУХТИ

ВІДДАЛЕНЕ ОСНОВНЕ ЯДРО

ГЕОТУРБІНА

МАГАЗИН

РОБОЧЕ СЕЛИЩЕ

ГЕОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР

ЗАПРАВНА СТАНЦІЯ

БАСЕЙН/КОРТ ПОЛЕ ДЛЯ ГОЛЬФУ

БУДИНОК КЕРУЮЧОГО

СТЕЖКА З ПЕРЕШКОДАМИ

ГАЗОГОНИ

ПОСТ ОХОРОНИ № 1

ПОСТ ОХОРОНИ № 2

ТЕПЛОВІ ЛІНІЇ

РІЧКОВА ПРИСТАНЬ

ЧОВНЯРСЬКА СТАНЦІЯ

СОНЯЧНІ БАТАРЕЇ № 1

БОЛОТЯНИЙ МАРШРУТ

РІЧКОВИЙ МАРШРУТ

ГІРСЬКИЙ МАРШРУТ

ЗАГАЛЬНИЙ МАРШРУТ

КАНАТНА ДОРОГА

ЗАГОРОЖІ

Вона відразу зрозуміла, що це: знімок екрана з квартири Левіна. З тієї ночі, коли Арбі відновлював файли у комп’ютері. Здавалося, це було мільйон років тому, в іншому житті. Але ж насправді це було лише… коли? Два дні тому.

Вона дивилася на список. «Не може бути», — промайнуло в неї в голові.

— Докторе Торн, — сказала вона. — Я думаю, вам краще на це глянути.

Торн глянув на папірець.

— Думаєш? — сказав він.

— Тут написано «човнярська станція».

— Ти можеш знайти її, Келлі?

— Ви маєте на увазі на відео? — Вона знизала плечима. — Спробую.

— Спробуй, — сказав Торн. Він глянув на Левіна, який ходив по кімнаті, знову стукаючи в стіни. Він взяв рацію.

— Capo, це Док.

Рація затріщала.

— Доку, мені доведеться зупинитися на хвилинку.

— Чому? — спитав Торн.

Сара Гардінг зупинилася на дорозі, що йшла по гірському хребту. У п’ятдесяти ярдах попереду вона побачила тиранозавра, який ішов вниз в інший бік від неї. У його пащі був Доджсон. І якимось чином він ще був живий. Його тіло все ще рухається. І їй здалося, що вона чула його крик.

Гардінг здивувалася, що ця картина не викликала в неї жодних почуттів. Вона безпристрасно дивилася, як тиранозавр зійшов з дороги і попрямував у джунглі.

Сара завела машину і обережно поїхала вперед.

Келлі обережно змінювала відеозображення одне за іншим, доки не знайшла те, що треба — дерев’яний док, огороджений всередині сараю або човнової станції, відкритий з дальнього кінця. Інтер’єр станції ще непогано зберігся. Всередині не було ані папоротей, ані ліан. Вона побачила прив’язані моторні човни, що гойдалися на воді, і три бочки для пального з іншого боку. З задньої частини станція була відкритою і освітленою — схоже, що там була річка.