загадки

Дзьоб міцний і гострий маю, Шкідників ним здобуваю.

325. В болоті плаче, а з болота не вилазить.

326. Живе в лісі, ухкає, як розбійник; люди його бояться, а він—людей.

327. Тільки сонце припече, воно зразу оживе.

328. Вдень сліпа, а вночі зряча, мишей ловить, а не кіт.

329. Маленьке сотворіннє велику

злість має:

Кого укусить, само умирає.

330. Уночі гуляє, а вдень спочиває, Має круглі очі, бачить серед ночі.

331. Сімсот солов’ят на одній подушці сидять.

332. Зимою спить, літом бринить. Понад води, понад сади літає, солодку росу збирає.

333. Хто лугами гуляє і в кожну дірку ніс свій встромляє?

334. У тісній хатині плетуть бабусі хустину.

335. Повен пень черешень, та ніяк їх вибрати.

336. Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок.

337. Вийшов на гірку, відчинив

комірку;

Коли б не пан Димінський, то собаки б заїли.

338. Лізу по залізу;

Приліз на підгірку,

Отворив комірку,

Мене покусали,

Рани поробили,

Пси повилітали,

Крові не пустили.

339. Голос тонкий, ніс довгий, хто його уб'є, той свою кров проллє.

340. Ввечері влітку над нами літає і в сурмоньку грає, з нас він червоную кров випиває.

341. Між людьми як пташка в’ється, У людей і їсть, і п’є;

Ходить старець, просить, гнеться, А у неї всюди є.

342. Рогатий, а не бик, шість ніг без копит.

343. Розгостився ткач в куточку,

Тче сіточку на смерточку Рідній сестрі, близькій свасі, Бідній мусі і комасі.

344. Сидить в куточку і тче сорочку.

345. Пряла пряха і напряла,

Оснувала і зоткала.

В хату сваха причвалала,

Хвать тканину, та й порвала!

Починай же, пряхо, знову Прясти пряжу ту чудову.

346. Летить — виє,

Сіло — землю риє.

Чорне тіло, чорний вус,

Ніби справжній сажотрус.

347. Що над нами вверх ногами?

348. Панич-доманич у куточку сидить, Пісеньки з своєї нірки все одної

цвірчить.

349. Уночі літає, вогнем миготить, а диму немає.

350. Ой за лісом, за горою червоний прапор сяє.

351. Він і гріє, і пече,

І, як зайчик, грається,

Схочеш взять його — втече І мерщій сховається.

352. Ні електрика, ні гас,—

Світить всюди в нічний час.

353. Ти йдеш туди, де бачиш воду; А там води немає зроду.

354. Ми збираєм його пашею,

А воно нам платить кашею.

355. Є рослина в нас така.

Що від неї кінь скака.

356. Перший склад — із пляшки

ллється;

Другий — з хмар до нас несеться; Разом — можна відгадати,

Як на півдні пошукати.

357. Не літак, а шумить, не птах, а летить, не шило, а коле.

358. Дуже товсті ноги маю, Ледве їх переставляю,

Сам високий я на зріст, Замість носа в мене хвіст.

359. На дереві гойдається, Жупан колючий має,

На літр одягається,

А восени скидає.

360. Хто хвіст залишає,

А від ворога втікає?

ЛЮДИНА

361. Стоять вила, а на вилах барило,, а на барилі кивало, на кивалі моргало, а на моргалі гора, а на горі ліс...

362. Стоїть ду0, на дубі гай, під гаєм моргай, під моргаєм кліпун, під кліпуном дивун, під дивуном сопун, під сопуном хапун, під хапуном трясун.

363. Стоїть два стовпи, на стовпах діжа, коло діжі ручка, на діжі макітра, на макітрі ліс, а у лісі є кувіка, що кусає чоловіка.

364. Ой на горі гай, під гаєм мигай, під мигаєм сапай, під сапаєм хапай.

365. Зверху гай,

Під гаєм моргай,

Під моргаєм сліпко,

Під сліпком видко,

Під видком нюхко,

Під нюхком цапко.

366. Біле поле, чорний ліс На тім білім полі:

Два камені зрячих,

Дві труби дихачих,

Два забори-перебори,

А за ними сидить клопотовський.

367. Упав сніг на гору, ніколи не згине.

368. На одному камені дві змії лежать.

369. Двоє лисенят завжди поруч сидять.

370. Рівненька дощечка, з країв обшивочка, всередині дірочка.

371. Було собі два брати і обидва Кіндрати, через доріжку живуть і один одного не бачать.

372. Сопе, хропе, часом чхає, Сюди-туди зазирає;

На морозі замерзає,

Бо одежини не має.

373. Кругленьке, маленьке, до неба докинеш, а через хату не перекинеш.

374. Два чорних камінця, куди не кину — скрізь докину.

375. Кругленьке, горбатеньке,

Коло нього мохнатеньке;

Як прийде біда,

То тече вода.

376. Маленьке, кругленьке, кругом мохом обросло; показується—розтулюється, ховається—замикається.

377. Дві зірки весь світ бачать.

378. Віконниці то зачиняються, то відчиняються.

379. Дві синиці на полиці,

Куди хотять, туди й полетять.

380. Солоне, а не сіль, біжить, а не річка, блищить, а не золото. Коли б угадати та менш його знати!

381. Прийшла біда — тече вода.

382. Крутиться-вертиться, а в ополонку не впаде.