із сьомого дна

Повстанці також не посміли зайняти Богданової дочки. Лише спостерігали, як вона в’їхала на ридвані в замок. Туди ж пішла й Ганна, вдова Хмельницького. Не хотіла залишати улюблену пасербицю в тяжку хвилину. Вона відмовлялася розуміти вчинок свого брата...

А Ч_Урася із запорожцями довго чекати не довелося. У місто, як і сподівалися, ввійшли без бою. Таку уфортифіковану фортецю, як Чигирин, можна тримати тижнями, та не було кому. Вірні гетьманові козаки розійшлися по всіх полках, щоб збирати сили для ради. Ті, що залишилися, а також голота, що напередодні підняла бунт у місті, трималися за Юрка.

Сірко, який прибув разом із Хмельниченком, поглядав на високі й широкі мури фортеці, що, ніби степовий велетень, стояла на замковій горі. Буде важко взяти — крута гора, високі стіни, три ряди глибочезних ровів.

— То що, пане отамане, візьмемо цю твердиню? Міцний горішок, Хмельницький сам пильнував, щоби відремонтували як слід, — мовив Брюховецький Сіркові.

— Візьмемо, — коротко відповів кошовий. Він мовчки курив свою люлечку, міркуючи, з якого боку провести атаку.

— Та й найманці там засіли з пані гетьманшею, бувалі вояки, — говорив далі Іван Мартинович. — І комендант у них старий вовк.

Сірко замість відповіді махнув своїм рукою, щоб готувалися до початку штурму.

Першим ділом запорожці поперекопували рови, випускаючи з них воду. Затяжці, що пильнували замку, палили по них із мушкетів та гармат, проте запорожці завжди славилися як майстри земляних робіт, тому незабаром рови були перекопані й вода випущена. Тепер слід було чекати штурму.

Сірко наказав наготувати собі багато в’язанок очерету, дерев’яних колод, лантухів із землею, щоб заповнити ними рови.

У день штурму почався обстріл замку з гармат, оборонці приготувалися дати нападникам відсіч. Вони також відповідали гарматними пострілами, з бійниць повисовувалися затяжці з мушкетами, готові палити по низовиках.

Атака почалася. Запорожці вмить заполонили своїми червоними жупанами підніжжя гори, а далі й весь простір перед фортецею. Мушкетна пальба була густа, кулі літали, мов злі оси, і кусали низовиків. А ті швидко кидали в рів очерет, чи дрова, чи лантухи із землею. У кількох місцях рів уже був засипаний, і запорожці перебігли, щоб засипати другий. Разом із тим деяким сміливцям вдалося вже добратися й до самих мурів, вони виставили драбини й почали лізти вгору.

Штурм тривав довго, оборонці билися вміло та вправно. Вони густо палили по наступаючих, утім, запорожцям фортецю було брати не вперше. Густо закидавши своїми тілами рови перед муром, їм таки вдалося видертися на мури й закріпитися там. Спалахнула гаряча січа. Затяжці рубалися сильно — вони до кінця залишилися вірними гетьманові.

Не знати, чи встояли б оборонці, чи, може, низовики посунули б назад, але тут сам Сірко з’явився на мурі. Він підіймав разом з іншими драбину, перший поліз по ній. Юрко побачив отамана в бою й собі пересадив ногу, щоб злізти з коня та кинутися через засипані рови до муру. Брюховецький схопив його за руку.

— Не поспішай, Юрку. Не для того я стільки нужду й голод терпів, щоб ти зараз впав з драбини та шию собі зламав.

— Що ти таке кажеш? ■— не второпав Хмельниченко.

— Кажу, що ти гетьман і тобі не личить по мурах дертися.

— Я хочу допомогти Сіркові.

— Йому твоя допомога не потрібна. Дивися, він, як дикий кіт, біжить по драбині, у зубах ніж. Крім того, таких сірків багато, ти ж — Хмельницький, ти один.

А Сіркові й справді не потрібна була допомога. Братчики, побачивши поруч свого отамана, закричали голосно, наче вже перемога була в них у руках. Вони обожнювали свого ватажка, вірили в його надзвичайну силу.

І от він у бою, братчики за ним. Затяжці не витримали, посунули назад, зціпивши зуби. Вони також були не простаки, бувалі воїни. їх комендант, вірний до смерті гетьманові, і на думці не мав здаватися.

Бій був кривавий, жорстокий. Запорозька сила перемогла. Коменданта взяли таки живим, хоч і пораненим. Оборонці в більшості полягли. Замок було пошкоджено пожежею, іцо зайнялася від запорозьких бомб. Смерділо димом, на подвір’ї валялися трупи.

Юрій Хмельницький в’їхав у замок через ворота. Він зняв шапку, перехрестився до монастирської церкви.

Запорожці товпилися біля будинку, де сиділи Олена та Катерина.

— Братчики, молодці запорозькі! — крикнув до них Брю-ховецький. — Гетьман дякує вам за службу, за те, що життя не шкодували для справи доброї, справедливої. Гетьман дає вам відпустку на один день. Ховайте вбитих, перев’язуйте рани товаришам та зносьте до міста здобич військову — козацький хліб. І гуляйте день, лише шабель не пропийте.