із сьомого дна

Іван Мартинович хитро підкрутив вус.

— Там Сірко чернь до бунту підбиває. Старшин там багато за ляхами тягне, та поміж ними чимало заздрісників Вигов-ського. У разі чого будуть сидіти тихо. Богун і то проти гетьмана пішов, здурів, чи ідо...

— Не здурів, теж йому булави захотілося, — озвався протопоп. Усі глянули на нього. Він ніби в око вліпив, адже всі тут присутні, звичайно, крім нього самого, тільки про булаву й мріяли.

— Богун небезпечний. Від нього не знати чого можна сподіватися — вітер у нього в голові. Треба буде написати на нього донос царю, іцо він давній бунтар, що й досі цареві присяги не склав. І Юрка проти нього намовити.

Це сказав Сомко. Брюховецький йому заперечив:

— Я б не поспішав. Гадаю, що скоро нас війна з паном-ляхом чекати буде. Виговський же з ними договір має,,вони тепер свого не попустять. От Богун нам і зможе знадобитися — у нього з мостивими панами свої старі порахунки.

— Гаразд, чорт із ним. А Сірко хто такий? Чого він хоче? — знову запитав Золотаренко.

— Я б не хвилювався за нього. Він чудовий воїн, хоробрий вождь козацтва, яких мало. Та політик із нього нікудишній. Йому б лише за свої звичаї запорозькі дурнуваті триматися, йому лиш би правда. От побачите, цей бовдур лиш своє діло зробить, відразу на Січ вернеться, далі татар ганяти буде, — дав довідку Брюховецький.

— Якщо він такий воїн, то чого скоріше із Січі не вийшов, разом із Барабашем чи Безпалим? — спитав Цюцюра.

— Кажу вам, бо за звичаї січові тримається. А звичай каже, щоб крові християнської не лити, а натомість бити бусурманів, ворогів Христа. Багато хто з братчиків того трималися, та більшість усе ж на волость тягнула Тому і йшли барабаші й безпалі тільки з частиною братства Тепер із Сірком весь Кіш січовий вийде. Він не потерпить, щоб Україну знову віддали ляхам-католикам, кровним ворогам козацтва. Правду хоче відновити, щоб Юрко гетьманом був, як із самого початку було вирішено.

Сомко уважно вислухав товариша, тоді мовив:

— Нехай буде. Отже, ми вирішили, що Виговського знімаємо — Юрка садимо. Знову йдемо під царя московського. Залишається вирізати затяжців разом із Немиричем.

—■ А ще, — встряв Брюховецький. — Треба обговорити, чого кожен із нас хоче, щоби потім між нами свари не виникнуло. Адже за наші труди новий гетьман має нас щедро нагородити, чи не так? Бо ми ж найбільше ризикуємо. Думаю, усім нам у генеральній старшині бути.

— Або наказними гетьманами, — добавив Сомко.

— Я хочу маєтності деякі собі відбити. Колись Хмель, як мою сестру брав, то обіцяв при чарці, що віно добре дасть за неї. Ніби дав, та не те. Я від нього маєтності хотів, а він поскупився, дочкам своїм віддав. Катерині — Смілу, а Олені — Аисянку. Та оскільки доньки його замужем за зрадниками, то я маю повне право ці маєтки собі забрати, — виклав свої карти Золотаренко.

— Стривай, брате, мою сестру він також мав, мені теж маєтності положені, — запротестував Сомко.

— Та годі вам, брати, тепер нам сваритися не можна. У братній любові жити маємо, бо спільна справа нас пов’язала, — сказав Брюховецький і обняв за плечі спочатку Васюту Золотаренка, потім Якима Сомка. — Поклянемося, що віднині довіку в мирі й дружбі жити будемо й ніколи злого не заподіємо один одному. Чи є на то ваша згода, брати?

— Згода, — мовив Васюта.

—• Згода, — підтримав Сомко.

А ого ж дня Сомко від’їхав до Ромадановського, а Цюцюра повернувся до Переяслава. Ми з Катрею намагалися триматися його, спочатку в тумані, потім — і відкрито. Він якось звернув на нас увагу.

— Хто ви такі? — запитав.

— Нас прислав пан Золотаренко.

— Що, не вірить мені? Грець із ним, будете при мені, переконаєтеся, іцо полковник Цюцюра слово тримає.

Повертати Переяславський полк до царя збиралися вже першої ночі.

Цюцюра оповістив старшин полкових, а також ліпших козаків та різних міських достойників, що хоче балакати з ними. Це були люди багаті, які стояли твердо за гетьмана і за старшину. План у нього був дуже простий: у полковницькому дворі стояла альтанка серед саду. Туди серед ночі почали запрошувати по черзі тих козаків, . Список був досить довгим.

— Кажи, чию сторону тримаєш: Хмельницьісого чи Вигов-ського? — запитав Цюцюра. Він сидів за столом на кріслі, перед ним на столі був лист паперу.

Козак почав оглядатися по сторонах, зачув щось не те.

— А що, куди полк, туди і я.

— Коли тобі буде сказано гетьманців різати, підеш?