Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

— Ой Кроте, друзяко, я вже ледве сиджу. Так і хилить у сон. То твоє ліжко біля стіни? От і добре, я зараз у нього й завалюсь. Яка чудова у тебе хатина! Все під рукою, і все так зручно!

Він заліз у ліжко, загорнувся в ковдру, і сон одразу ж підхопив його, як дбайливо підхоплюють скошене жито механічні руки жниварки.

Натомлений Кріт і сам страшенно хотів спати. Незабаром він теж похилив голову на подушку, втішений і задоволений. Та перш ніж стулити очі, він іще раз окинув поглядом свою любу кімнату, таку затишну в червоних відблисках від вогню, які то вигравали, то завмирали на знайомих, милих серцю речах, що стали ніби часткою його самого, хоч досі він цього й не усвідомлював; вони прийняли його назад з лагідною усмішкою, без жодного докору. Він був зараз в тому настрої, який так непомітно й тактовно намагався викликати у нього Щур. Кріт добре бачив, яка невибаглива, проста й тісна ця оселя, але розумів і те, скільки вона важить для нього, та й взагалі яке велике значення має в житті ось така зичлива надія й підпора.

Він не відчував ніякого бажання зректися свого нового життя з його неозорими просторами, не збирався тікати від сонця й чистого неба, від усього, що вони могли дати йому, й назавжди оселитись отут, у підземеллі. Той могутній світ нагорі владно кликав його до себе навіть зараз, і Кріт знав, що знову підніметься туди. Але ж як приємно усвідомлювати, що в тебе є місце, куди можна повернутися, місце, що належить тільки тобі, є речі, які так захоплено стрічають тебе сьогодні і які, безперечно, завжди вітатимуть з тою ж щиросердою гостинністю.

Був погожий ранок початку літа; річка вже ввійшла в береги й текла, як звичайно, а сонце мовби якими линвами тягло із землі вгору все, що було на ній зеленого, гіллястого, буйнолистого. Кріт і Водяний Щур з самого ранку поралися біля човна, готуючись до відкриття човнярського сезону: фарбували й лакували борти та лави, лагодили весла, латали подушки на сидіннях, шукали причальні гаки, які раптом кудись поділися — роботи вистачало. Потім сіли снідати у маленькій вітальні й саме жваво обговорювали сьогоднішні плани, як зненацька розлігся гучний стукіт у двері.

— Ото ще! — буркнув Щур: він щойно розбив собі сире яйце. — Кроте, будь другом, поглянь, хто там. Ти ж поїв уже.

Кріт пішов відчиняти, і Щур почув, як той аж скрикнув з подиву. Тоді розчахнув двері вітальні й урочисто виголосив:

— Пан Борсук!

То справді було дивовижно. Щоб Борсук та відвідав їх або ще когось! Сам! Якщо вже він бував комусь конче потрібен, то його доводилось підстерігати рано-вранці чи пізно ввечері, коли він нечутно скрадався повз огорожі, або ж шукати у його власній оселі серед густого лісу, а це вже не так просто.

Борсук важко ступив до кімнати й зупинився, дуже серйозно поглядаючи на обох друзів. Щур аж упустив на скатертину ложечку, якою їв яйце, й так і сидів, роззявивши рота.

— Година пробила! — мовив нарешті Борсук найповажнішим тоном.

— Котра година? — стривожився Щур і мимоволі глянув на годинника, що стояв на каміні.

— Чия година, краще б спитав, — відповів Борсук. — Так от: Жабина година! Година для Жаби! Я ж обіцяв прибрати його до рук, тільки-но скінчиться зима. І сьогодні виконаю свою обіцянку!

— Ну так, Жабина година! Ура-а! — у захваті заволав Кріт. — Я згадав! Ми навчимо його бути розважливим Жабою!

— Як я дізнався вчора увечері з вірогідних джерел,— вів далі Борсук, поклавши лапи на Спинку стільця, — саме сьогодні вранці до Терема Жаб прибуде на обкатку ще один новий надзвичайно потужний автомобіль. Певно, зараз Жаба зайнятий тим, що чіпляє на себе те гидотне вбрання, за яке він так дорого заплатив і яке перетворює його з порівняно добропорядного Жаби в Нікчемну Потвору; сам вигляд його викликає напад шаленства у кожної нормальної тварини, якщо вона пройде поблизу. Ми повинні бути непохитними і діяти, поки ще не пізно. Отож збирайтеся, і ми негайно підемо разом до Терема Жаб і доведемо діло до кінця.

— Хай буде так! — виголосив Щур і підхопився на рівні. — Ми врятуємо бідолашне, безталанне звірятко! Ми навернемо його на путь істини! Він стане праведним Жабою, ми дамо йому раду!

І вони вирушили виконувати свою славну місію. Борсук ступав попереду. Звірі в гурті завжди пересуваються найдоцільнішим і найрозважливішим способом — один за одним, вервечкою, а не поперек дороги, бо тоді вони не зможуть нічого зарадити в разі якоїсь скрути чи небезпеки.