Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

— Любий, добрий Щуре, — мовив Жаба, — як же погано ти уявляєш собі моє становище! Де вже. мені вставати, та ще «мерщій», Може, колись і дасть бог... Тільки не переживай так за мене. Мені дуже неприємно обтяжувати друзів, але, гадаю, не завжди так буде. Авжеж, сподіваюся, що не завжди.

— І я сподіваюся, — признався Щур. — Останнім часом ти нам завдав чимало клопоту, і я радий чути, що це скоро скінчиться. Поглянь, яка погода! І саме починається човнярський сезон. Жабо, з твого боку це просто неподобство! Ніхто не боїться мороки, якщо це треба, але ми вже й так стільки прогавили через тебе!..

— А по-моєму, ви якраз боїтеся мороки, — мляво озвався Жаба. — Я можу це зрозуміти. Це цілком природна річ. Ви втомилися панькатися зі мною. Тож мені не слід ні про що вас просити. Знаю — набрид вам страшенно.

— Ти набрид, — признався Щур. — Але, скажу тобі, я згоден морочитися скільки завгодно, аби тільки з того була користь для тебе.

— Якби я знав це напевне, — заговорив Жаба зовсім кволим голосом, — то просив би, ні, благав би тебе, може, востаннє, чим скоріше поспішити в село і, навіть якщо буде вже надто пізно, привести лікаря. Але ти не турбуйся. То все ж морока, а нам, може, не слід втручатись у хід подій.

— Навіщо, до біса, він тобі здався, той лікар? — Щур підступив і пильно глянув на Жабу. Той лежав тихий, мов неживий, говорив ледь чутно й був сам на себе не схожий.

— Ну от, ти помітив тільки тепер, — прошепотів Жаба. — А чому, власне, ти повинен був помічати це раніше? Щось помічати — теж морока. Завтра ти, може, дорікатимеш собі: «Якби ж то я помітив раніше! Якби ж то я щось зробив!» Та ні, це

знову морока. Отож краще не звертай уваги. Я тобі нічого не казав.

— Слухай, хлопче, — Щур стривожився не на жарт. — Я, звичайно, приведу лікаря, якщо ти справді вважаєш, що він тобі потрібен. Але мені здається, тобі не так уже погано. Поговорімо про щось інше.

— На жаль, мій любий друже, — промовив, сумно всміхаючись, Жаба, — хоч би про що ми говорили, зараз мало допоможе, та й лікарі теж, як на те пішло. І все ж іноді хапаєшся й за соломинку.

До речі, коли вже зайшла про це мова, я зовсім не хотів би завдавати тобі зайвої мороки, але згадав, що ти все одно виходитимеш звідси, то чи не була б твоя добра ласка заразом покликати сюди нотаріуса? Ти б дуже прислужився мені: бувають же такі хвилини, точніше — така хвилина, коли мусиш стати, хоч як це важко для підупалого організму, перед лицем неприємного обов’язку.

«Нотаріуса! Еге, та в нього таки погані справи!» — подумав Щур, виходячи з кімнати, але не забувши, одначе, замкнути двері.

Надворі він спинився у задумі. Борсук з Кротом зараз десь далеко, нема з ким навіть порадитись.

«Треба бути обережним, — міркував він собі. — Я ж бо знаю, які чудні химери находять на Жабу без усякої на те причини. Але досі він ще не просив привести нотаріуса! Якщо справді нічого страшного, то лікар просто скаже йому, щоб не прикидався, узяв себе в руки, та й годі. Краще я вже догоджу йому цього разу. До того ж це не забере багато часу». І Щур подався в село виконувати свою милосердну місію.

А Жаба, ледь тільки у дверях дзвякнув ключ, мерщій скочив з ліжка, підбіг до вікна й нетерпляче провів очима Щура, почекавши, доки той зник за каретнею. А тоді, радісно збуджений, почав квапливо натягати на себе перший, що попав під руки, костюм, напхав кишені грошима, витягши їх з шухлядки в туалетному столику. Потім, схопивши з ліжка кілька простирадл, прив’язав їх одне до одного й закрутив кінець навколо середнього бруса розкішного вікна, яке так прикрашало спальню, тоді виліз на підвіконня, миттю ковзнув на землю, насвистуючи веселу пісеньку, безтурботно почимчикував зовсім не в той бік, куди пішов Щур.

Якою ж сумною видалася Щурові обідня пора, коли нарешті повернулися Борсук із Кротом і йому довелося розповісти за столом цю ганебну й майже неймовірну історію! Борсукових дошкульних, якщо не сказати нищівних, реплік можна було сподіватись, і він сприйняв їх спокійно. А от Кріт завдав Щурові справжньої муки, бо, хоч і захищав приятеля як міг, а все ж не втримався й докинув:

— Цього разу ти, Щурику, таки пошився в дурні! І хоч би хто інший тебе ошукав, а то — Жаба!..

— Як спритно він це утнув! — бідкався зажурений Щур.

— Спритно він утнув, обвів круг пальця тебе, — відрубав розгніваний Борсук. — Однак балачками тут не зарадиш. Тепер він утік надовго, це ясно. А найгірше те, що Жаба, певно, забрав собі в голову, який то він кмітливий та розумний, — отож дуже легко може накоїти казна-яких дурниць. Єдина втіха, що тепер ми вільні й не марнуватимемо дорогоцінного часу на чергування. Але давайте й далі ночувати тут, у Теремі Жаб. Жабу можуть приставити сюди будь-коли — якщо не на ношах, то з поліцейськими.