Чи так задавлені неволею, журбою?
Чи, може, маєте яку яснішу путь? Подаймо їм великую розвагу,
Скажім і докажім, що ми бойці сами;
А ні, то треба мать хоч ту сумну одвагу — Сказать старим бойцям: не ждіть,
не прийдем миі
1895
ПОЕТ ПІД ЧАС ОБЛОГИ
У місті панує велика тривога.
Туманом окутала вража облога,
І голод грозиться страшною рукою,
Від шпигів ворожих немає спокою.
Збирається в місті за радою рада,
Та згоди немає, панує розрада,
Змагання, непевність і крик: зрада! зрада!
Мов тяжка хвороба, так час там пливе,
Та місто не вмерло, воно ще живе.
Он в церкву ідуть молодята до шлюбу,
Он мати колише дитиноньку любу.
«Ходімо,— говорить дружина дружині,— З’єднаємо руки і долю свою,
Як згинуть прийдеться,— в останній годині Побачу край себе дружину мою».
«Спи,— мати співає,— моє немовлятко, Уроджене в люту годину дитятко!
Не будеш ти лиха і голоду знати,
Поки ще на світі живе твоя мати».
Іде на стрівання хороший вояк,
Віта його мила щаслива.
«Чого зажурився, мій любий козак?» — Питає дівчина вродлива.
«Прощатись прийшов я, кохана, з тобою,
От зараз піду з товариством до бою.
Несила терпіти лихої напасти,
Волю я в широкому полі пропасти,
Ніж тута, немов у тюрмі, погибати!
Тебе тільки, зіронько, жаль покидати...»
Вопа подає йому стрільбу грімку,
Чіпляє сама ясну шаблю важку,
Цілує, і пестить, і щастя бажає,
І, мов на музики, на бій виряджає:
«Хай наша зоря тебе, милий, веде!»
І милий иа смерть без вагання іде.
А опде нещасний коханець край брами У розпачі голову стиснув руками:
«Найгірша для мене ся люта година!
Не любить мене чарівпиця-дівчина. Подвійний мій розпач, подвійпий мій жаль, Моя нерозважна печаль!..»
Он пісня з високого муру лупає.
По мурах одважний співець походжає.
Поет не боїться від ворога смерти,
Бо вільная пісня не може умерти.
Тож він з ворогами і з лихом жартує І вірші, мов легкії стрілки, гартує,
І кидає пісню в широкий простор;
Скрізь чутно її, на майдані і в полі,
Юрба перейма тую пісню, мов хор.
Все бачить співець у широкім роздоллі —
І небо, і море, красу світову,
І людям співає він пісню нову.
Усе одбивається в пісні, як в морі:
Рожевая зоря, й червоная кров,
І темна ненависть, і ясна любов,
І пломінь пожару, і місяць, і зорі.
Та пісня, як море, і стогпе, й рида,
І барвами грає,
І скелі зриває,
Як чиста прозора вода.
Всі слухають пісню: нещасний коханець, Щасливая пара, і мати, й дитина,
Співа тую пісню дружині дружина,—
Те знає і тішиться музин обранець,
Бо вдень, серед люду, поети мов діти,
Лариса Косач з братом Михайлом. Фото. 1880—1881
їм милі тріумфи, і лаври, і квіти,
І вабить їм очі великая слава,
Якої не дасть перемога кривава,—
В надії на неї терновий вінець Прийма молоденький співець.
Ось день проминув, зник і вечір погожий, Ніч криє і місто, і табір ворожий,
І дивляться любо небеснії очі;
Поснули усі, до спочинку охочі, Здрімалася навіть обачна сторожа,
Скрізь тихо... Міцна чарівниченька божа, Кориться їй все під кінець;
Але не кориться співець.
Ті промені горді, ясні, золотії,
В ньому розбудили і речі, і мрії, їх стримати — груди тісні!
І прудко, мов іскри з багаття огнисті,
Мов хвилі гірського потоку сріблисті, Летять голоснії пісні.
І ллються, і ллються без примусу, вільно, Недбалі про славу й вінки,
І линуть з північними вітрами спільно Високо під ясні зірки.
Бринить у них радість, лунає і горе, Шумить у них спогадів, мрій ціле море, Навколо них розпач хаосом чорніє,
Над ними веселка надій променіє.
Не знає поет, чи хто слуха його,
Не стримує серця і співу свого,
Співа серенаду ясній своїй зірці,
Та ночі, та музі своїй винозірці,
Що з ним була в кожній порі...
І пісня чарує облогу ворожу І будить на мурах обачну сторожу, Заснуть не дає до зорі!
12/1V 1896
ТОВАРИШЦІ НА СПОМИН
Товаришко! хто зна, чи хутко доведеться Провадить знов розмови запальні,
Нехай, поки від них ще серце б’ється,
Я вам на пезабудь спишу думки сумні.
От, може, вам колись,— часами се буває,— Розглянути старі шпаргали прийде хіть,
Ваш погляд сі іцілки, блукаючи, спіткає І затримається при них на мить.
І вам згадається садок, високий ганок, Летючі зорі, тиха літня піч,
Розмови наші, співи й па останок Уривчаста, палка, завзята річ.
Читать дальше