Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 01 [Hurtom.com]

Там яснії зорі і тихії квіти

Єднаються в дивній розмові,

Там стиха шепочуть зеленії віти,

Там гімни лунають любові.

І квіти, і зорі, й зеленії віти Провадять розмови кохані Про вічную силу весни на сім світі,

Про чари потужні весняні.

SI

(Settina ‘)

Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні.

І, може, де кобза найдеться,

Що гучно на струни озветься,

На струни, на співи мої негучні.

І, може, заграє та кобза вільніше,

Ніж тихії струни мої.

І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше;

І буде та кобза — гучна,

Та тільки не може вона Лунати від струн моїх тихих щиріше.

[1890]

ЗОРЯНЕ НЕБО

* *

*

Зорі, очі весняної ночі!

Зорі, темряви погляди ясні!

То лагідні, як очі дівочі,

То палкії, мов світла прекрасні.

Одна зірка палає, мов пломінь,

Білі хмари круг неї, мов гори,

Не до нас посила вона промінь,

Вона дивиться в інші простори...

Інша зіронька личко ховає

В покривало прозореє срібне, Соромливо на діл поглядає,

Сипле блідеє проміння дрібне.

Ти, прекрасна вечірняя зоре!

Урочисто й лагідно ти сяєш,

Ти на людське не дивишся горе,

Тільки щастя й кохання ти знаєш.

Як горить і мигтить інша зірка!

Сріблом міниться іскра чудесна... Он зоря покотилась,— то гірка Покотилась сльозина небесна.

Так, сльозина то впала. То плаче Небо зорями-слізьми над нами.

Як тремтить теє світло! Неначе Промовля до нас небо вогнями.

Горда, ясна, огнистая мова!

Ллється промінням річ та велична! Та ми прагнем лиш людського слова,

І німа для нас книга одвічна...

* *

*

Єсть у мене одна Розпачлива, сумна, Одинокая зірка ясная;

Сеї ж ночі дарма її кличу,— нема!

Я стою у журбі самотная.

І шукаю вгорі Я тієї зорі:

«Ох, зійди, моя зірко лагідна!» Але зорі мені Шлють проміння сумні:

«Не шукай її, дівчино бідна!»

Моя люба зоря ронить в серце мені,

Наче сльози, проміння тремтяче,

Рвуть серденько моє ті проміння страшні. Ох, чого моя зіронька плаче!

Я сьогодні в тузі, в горі, Мов у тяжкім сні,— Отруїли ясні зорі Серденько мені.

* *

*

В небі місяць зіходить смутний, Поміж хмарами вид свій ховає, Його промінь червоний, сумний Поза хмарами світить-палае.

Мов пожежа на небі горить,

Землю ж темнії тіні вкривають, Ледве промінь прорветься на мить, Знову хмари, мов дим, застилають.

Крізь темноту самотно зорить Одинокая зірка ясная,

Її промінь так гордо горить,

Не страшна їй темнота нічная!

Гордий промінь в тієї зорі,

Та в нім туга палає огниста,

І сіяє та зірка вгорі,

Мов велика сльоза промениста.

Чи над людьми та зірка сумна Променистими слізьми ридає?

Чи того, що самотна вона

По безмірнім просторі блукає?..

КОНВАЛІЯ

Росла в гаю конвалія Під дубом високим, Захищалась від негоди Під віттям широким.

Та недовго навтішалась Конвалія біла,—

І їй рука чоловіча Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію У високу залу,

Понесла її з собою Панночка до балу.

Ой на балі веселая Музиченька грає, Конвалії та музика Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий, Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою Панночка рукою Тую квіточку зів’ялу Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно, Колись доведеться Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно, Будеш утішатись Та по балах у веселих Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий, Що так любить дуже, Тебе, квіточку зів’ялу, Залишить байдуже!..

[Волинь, ЗО/X 1884]

НАПРОВЕСНІ

Не дивуйтесь, що квітом прекрасним Розцвілася дівчина несміла,— Так під промінням сонечка ясним Розцвітає первісточка біла.

Не дивуйтесь, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі,— Так напровесні дзвінкі потоки

Прудко, гучно збігають із кручі.

Не дивуйтесь, що серце так рв’яно, Щиро прагне і волі, і діла,— Чули ви, як напровесні рано

Жайворонкова пісня бриніла?..

CONTRA SPEM SPERO! 16 16 Без надії сподіваюсьі (лат.).— Ред. 56

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Шити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки,