Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 04 [Hurtom.com]

1Переробок (франц.).— Ред.

2В крайньому разі (франц.).— Ред.

Редакція JIHB, ознайомившись з драмою, повернула її авторці для грунтовної переробки, пропонуючи звести перші дві дії в одну, вилучити останню дію й усі місця, спрямовані проти угодовства і ренегатства. Леся Українка була вражена цими вимогами, які фактично руйнували її задум. «І і II акти,—писала вона у відповідь 28.Х 1910 р.,— ніяк не можна злучати в один без нарушення сценічного плану, тому не сполучуйте». Заперечувала вона і проти інших втручань у текст. «Коли нема грубих промахів історичних, то вже, може, друкуйте без змін...— зауважувала вона і, посилаючись на хворобу, додавала: — Тепер я не можу ще довго взятись до обміркування їх, а як трохи поправлюсь, то, либонь, знов кудись на довші ліки помандрую, мінятиму адреси, томитимусь, відпочиватиму і тільки гаятиму час і Вам і собі». Вона неначе відчувала, що часу їй лишилося небагато, і, щоб хоч якось швидше надрукувати свою «драмищу», змушена була все ж піти на деякі поступки. Леся Українка погодилася, що «...І акт можна скоротити, обірвавши діалог з префектом, ледве він скаже, що був у Секста і бачив Крусту, а тоді одразу дати сцену з жінкою, що розшукує свою дитину». П’яту дію, проти друкування якої рішуче заперечувала редакція, вона просила віддати Михайлові Кривинюку «на схов», сподіваючись згодом повернутися до неї («може, колись той акт на щось мені придасться»). «Fiat voluntas Dei» 3 3 Хай буде воля божа (лат.).— Ред. над моїми святими і грішними героями,— гірко зауважує поетеса,— а я вже їм не поможу».

Одержавши рукопис з ЛНВ і не полишаючи думки в майбутньому надрукувати свій твір повністю, Леся Українка спробувала дещо пристосувати його до цензури, звернувши особливу увагу на місця, пов’язані з гострою критикою християнства і релігії. Не псуючи свого рукопису, вона поробила деякі купюри; нові варіанти написала на окремих смужках паперу і приклеїла їх до країв рукопису; автокупюри, що не мали варіантів, обережно заклеїла чистим папером, який закривав тільки попередній текст. Таким чином, текст всієї драми був збережений і став основою для повного її друкування вже в радянський час.

Леся Українка не раз поверталася думками до драми; дбаючи про історичну достовірність, вона ще в червні 1911 р. думала щось уточнити чи змінити в ній. Після опублікування «скаліченої» драми вона пише сестрі Ользі 27.Х 1911 р. з Хоні: «...забери «Руфіна і Прісціллу»... колись, може, сей рукопис буде потрібний, як буде нагода видати сю річ з непопсованим текстом, на що я не трачу надії». Навіть через рік, коли чергова спроба провести п’єсу через драматичну цензуру в Петербурзі не вдалася (див. журн. «Рідний край», 1912, № 7, стор. 23), Леся Українка 5.Х 1912 р. писала сестрі Ользі: «Мені здавалось, що я не смію вмерти, не скінчивши «Руфіна і Прісціллу».

З гірким почуттям писала Леся Українка і матері 25.ХІІ 1912 р. про «скалічену» драму, яку вона мусила підписати своїм власним іменем: «Невідомо, що тяжче, чи підписуватися ініціалами, чи підписувати своїм повним іменням річ свідомо скалічену, як це трапилося з «Руфіном і Прісціллою». Там автор сам калічив (і з яким болем!), сам і підписуватися мусив...»

Тільки через сорок років М. С. Возняк у праці «Свідомо скалічена драма Лесі Українки» опублікував за чистовим автографом вилучені з тексту драми місця та редакційні скорочення («Літературно-критичний збірник», Львів, 1951, стор. 52—77).

Вперше повністю за чистовим автографом (ф. 2, № 802) драма була опублікована в другому томі п’ятитомного видання 1951 р.

Між чистовим і чорновим автографами є великі відмінності. Чорновий автограф являє собою текст з численними авторськими поправками, закресленнями, варіантами окремих сцен, писаними чорним чорнилом, олівцем, а потім виправлених чорним і червоним чорнилом. У чорновому автографі зберігається аркуш, на якому Леся Українка записала назву планованої дилогії — «Великі роздоріжжя. Драматична поема в двох образах». Перший образ циклу мала скласти драма «Руфін і Прісцілла». Оскільки друга частина дилогії не була написана, в чистовому автографі ця загальна назва знята. У процесі роботи значних змін зазнав образ самої героїні, була перекомпонована перша дія, скорочені окремі монологи і діалоги, змінена кількість дійових осіб, знято деякі персонажі (Арістобал, Валерія, Альбіна), змінено ім’я Амрітіс на Нофретіс та ін.

Чистовий автограф відтворює текст чорнового з врахуванням останніх поправок, зроблених у ньому червоним чорнилом. Проте і в чистовому автографі є також чимало закреслень і поправок, варіантів окремих рядків, ремарок, реплік, діалогів та ін. Зберігаються окремі сторінки, розрізані на невеликі клаптики, які засвідчують перекомпонування сцен після повернення рукопису з ЛНВ. Є також сліди роботи редактора ЛНВ — закреслення і підкреслення червоним і синім олівцями, вказівки на те, які місця необхідно зняти у п’єсі (саме ці рядки у ЛНВ не друкувались) .