Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 04 [Hurtom.com]

Гелен (до Сінона)

Елліне, ти вільний,

бо не хотять боги твоєї смерті

в чорновій редакції сьомої дії йшло:

Сінон відходить і, змішавшись в юрбу троянців, іде до царського двору. Тим часом у Скейську браму вводять великого дерев’яного коня і з радісним гуканням тягнуть його глибиною сцени теж до царського двору.

Деїфоб (визначає місце сторожі)

Ти будь отут.

(Показуючи па браму царського двору)

Ти коло брами стій.

(Показує на Скейську браму)

А ти при храмі. Ти ходи навколо, меч наготові. Ти на мурі стань і сурму щоб у руках держав.

Пильнуйте!

(Хоче йти.)

З храму виходять троянки і йдуть за сцену.

Кассандра

(знов стає на дверях храмових, держачись за одвірок. Несміливо) Зостанься, брате.

Деїфоб

Я яришлю Паріса.

Я старший брат, без мене не годиться на бенкеті. Ладу не дасть без меде наш батько — він уже недобачав, обрааити чиюсь повагу може, частуючи недбало найстаріших.

Кассандра Нехай Паріс на бенкеті лишиться.

Деїфоб Ти, сестро, мов забула всі звичаї!

Кассандра При надзвичайному нема звичаїв.

Деїфоб Та що ж тут надзвичайного такого?

І дурень може на сторожу стати.

Кассандра Допильнувать розумний тільки здатен.

Деїфоб Тут ти, розумна, будеш.

Кассандра

(пригноблена)

Я безсила.

Деїфоб Так, на діла немає в тебе сили, а на словах ти справжня амазонка!

(зневажливо одвертається від неї і йде геть.) Кассандра

(Іде в глибину храму, стає коло Палладіона, обіймає ноги статуї і ховає обличчя в її иіаті.)

Закреслені або перероблені окремі місця хоч і не увійшли в остаточний текст, проте відіграють значну роль для характеристики дійових осіб і насамперед образу головної героїні драми, засвідчують величезну роботу поетеси над твором.

На публікацію «Кассандри» у JIHB з’явилось кілька відгуків. Дехто з критиків дуже поверхово сприйняв нову драму, дійові особи якої взяті з грецької міфології та історії. Так, якщо в газеті «Киевская мысль» відзначалась штучна піднесеність деяких місць твору, то в газеті «Рада» говорилось про те, що письменниця «дооре ознайомлена з побутом давніх троянців». З приводу цього Леся Українка в листі до матері від 21.111 1908 р. писала: «Ах, сміхота була мені читатгі рецензії на мою «Кассанд-ру»! Люди, очевидячки, прийняли її за побутову п’єсу «з троянського життя»!»

1908 р. у краківському журналі «Krytyka» (№ 7-8) з’явилась грунтовніша рецензія, в якій, зокрема, відзначалось: «З поезії («Літературно-наукового вісника») на перший план висувається драматична поема Лесі Українки «Кассандра». Друга книга Вер-гілієвої «Енеїди» знайшла тут прекрасний, могутній відгук. Треба подивляти не тільки силу слова і почуття (Леся Українка є поет-кою відомою і визнаною), але рівно ж і визначну класичну освіту та уміння вдуматися глибоко в історичну трагедію, в боротьбу двох народів, в змагання різних ідейних напрямів. Головна постать пророчиці Кассандри, наче якоїсь старовинної Рози Венеди, великої любов’ю батьківщини, страшної своїм маскованим спокоєм,— зарисована тут рукою сильною, не жіночою. В цілому це твір, котрий повинен справити потрясаюче враження і запліднити не одну голову» (див.: Леся Українка. Твори в десяти томах, т. 10. К., «Дніпро», 1965, стор. 476—477). Леся Українка була задоволена цією рецензією, що засвідчувала не тільки визнання її роботи, а й здобутки української літератури в цілому: «Ся похвала, по-моєму, найбільша, а то вони (польські критики.— Ред.) все хвалять нас за «тихий смуток», «резигнацію» і подібні, зовсім не страшні речі, та пора вже їм завважити, що й ми можемо мати «сильну руку» (див. лист Лесі Українки до Ф. П. Петруненка від 22.ХІІ 1911 р. з Хоні).

В «Спогадах про Лесю Українку» К. Квітка писав: «Якось значно пізніше написання «Кассандри» — героїня, як відомо, дужо звична в літературі — Леся прочитала в одній книзі по римській древності, що кожний поет в епоху Августа і пізніше вважав за свій обов’язок по-своєму виспівати кінець Трої. «От і добре,— сказала вона тоді,— значить, і я свій обов’язок виконала».

За життя Лесі Українки драма «Кассандра» на сцені не ставилася.

Текст подається за чистовим автографом (ф. 2, № 785), перелік дійових осіб за чорновим автографом (ф. 2, № 786).

«Літературно-науковий вісник» — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням історія журналу поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів); 2) буржуазно-ліберальний (1907— 1914) і буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів); 3) буржуазно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів. З 1933 р. виходив під назвою «Вісник»).