Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 04 [Hurtom.com]

Руфіна ж і Прісціллу зарубати.

Вояки і частина люду

Хвала тобі, наш цезар-імператор!

Покликач

Сенат і римський люд постановляє, щоб виконать сей вирок необарно.

Голоси Народові й сенатові хвала!

Римлянин у далматиці Ну, знов прощальна сцена! Як се нудно!.. (Ліниво одкидається на спинку лавки і заплющує 04i.) t

Клієнт А Люцій і Руфін прощались гарно.

Римлянин у далматиці (не ворухнувшись)

Нехай собі... лінуюся дивитись...

Клієнт

Глянь! Ось вони обходять всю арену, прощаються з народом римським.

Патрон ( стрепенувшись)

На видимому кутку арени незабаром показуються Руфін і Прісцілла. Вони побралися за руки і ступають повагом. За ними йдуть два вояки з голими мечами. Деколи обоє засуджені спиняються і вклоняються людові.

Руфін

Прощай, мій Риме, хутко й ти загинеш. Жерці

Він заклинає Рим! Рубайте швидше!

Прісцілла Хай бог тебе рятує, рідний люде.

Вояки

Нам геній цезаря найбільший бог!

Руфін і Прісцілла проходять за сцену. Незабаром чутно глухий, але сильний стук двох мечів, що рубають враз. Коротке зітхання пролітає по людях. Публіка гучно встає і рушає виходити з цирку.

Кінець

ПРИМІТКИ

У даному томі вміщено драматичні твори Лесі Українки, написані у 1907—1908 pp.

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фонді Лесі Українки (ф. № 2) 2 2 Далі у примітках зазначатимемо лише номери фонду та одиниці збереження. зберігаються чистові та чорнові автографи цих творів.

КАССАНДРА

Вперше надруковано в «Літературно-науковому віснику», 1908, т. 6, кн. 1, стор. 76—97, і кн. 2, стор. 241—281.

В архіві зберігаються: чистовий автограф (ф. 2, № 785), чорновий автограф (ф. 2, № 786) та варіанти окремих сцен (ф. 2, № 787).

Перша згадка про драму зустрічається в листі поетеси до Ольги Кобилянської від 14.111 1903 р. з Сан-Ремо. В ньому Леся Українка пояснювала, що обрала Кассандру героїнею нового твору тому, що «ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною Правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марно, бо — діла без віри мертві суть, а віри в порятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо («нервами», як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям,— тому вона ніколи не каже: «Я знаю», а тільки: «Я бачу», бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара. її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».

Леся Українка писала драму протягом 1903—1907 pp. (див. її листи до О. Кобилянської від 27.111 1903 р. з Сан-Ремо, 19.VI 1903 р. з Гадяча, 26.11 1906 р* з Києва).

К. Квітка — чоловік Лесі Українки у спогадах про неї писав: «Ранньою весною 1907 року виїхала (Леся Українка.— Ред.) в Крим, де в маю, вдалі від київської сутолоки, приготувала до друку «Кассандру». Багато роботи потребувала остання сцена, розбита на дві і грунтовно перероблена у порівнянні з тим, що було написано кілька літ перед тим» (Спогади про Лесю Українку. К., «Дніпро», 1971, стор. 240).

По закінченні роботи над драмою Леся Українка надіслала її до «Літературно-наукового вісника». І. Франко, ознайомившись з рукописом, мав намір повідомити поетесу про своє перше враження, та лист залишився незакінченим (див. лист І. Франка до дружини Ольги Франко від 28.VIII 1907 р. з Криворівні, ІЛ, ф. З, № 1235).

Чорновий і чистовий автографи датовані: «5.Ѵ 1907 p., Ялта».

Чистовий автограф, який надіслано до ЛНВ (ф. 2, Яг 785), переписаний Лесею Українкою та К. Квіткою чорним чорнилом на 129 сторінках + 8 сторінок епілога. Перші 46 сторінок писані самою поетесою російською транскрипцією. Пізніше російська транскрипція була виправлена нею на українську червоним чорнилом. Очевидно, спочатку драма готувалась до публікації в журналі «Киевская старина» (див. «Спогади про Лесю Українку», стор. 235). На перших двох сторінках чистового автографа записані: скорочений перелік дійових осіб (тут між рядками, на звороті першої сторінки, вписані олівцем деякі дійові особи, які увійшли в остаточний текст) і початок першої дії.