Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 09 [Hurtom.com]

Ой як я стала молода молодиця,

Не була на мні й холодная водиця.

Ой як я стала молода молодицею,— Перше сльозою, а посля — водицею.

Ой як я була в свого татойка росла,

Ой як у воротях та високая сосна.

Ой як же мене в мого батейка взято, Тую сосонку й у воротейках стято. Позаростали стежейки-дорожейки,

Де походили мої білі ножейки, Позаростали травою зеленою,

Де походила дівкою молодою.

Де походила, то не буду ходити,

Кого любила, то не буду любити.

16

Ой як я була йа сім літ удовою,

То я не чула своїх ніг під собою.

Ой як я пішла йа за лихого драба,

Ой то я стала йа за повроку баба.

Ой чи я тобі та й не казала, мати,

Ой було мене за вдовця не давати, Бо я вдовцеві не вмітим догодити,

Ой то він буде щогодинойки бити.

Ой дала мене моя матінка, дала,

Як конопельки в болотечко втоптала,

Як конопелькам у болотечку гнити,

Так мні, молодій, за нелюбойком жити.

17

— Ой і не літай, зозуленько, по ночі, Ой бо вибереш на лііцинойку й гочі.

— Ой як же мені, рябейкій, не літати, Всі голуби є, йа мого не видати, (bis) Малейкі дітки нікому годувати.

Ой і найду я дорожейку такую,

Що обмину я ліщинойку сухую, (bis) Таки я найду дружинойку вірную.

Кує зозуля при зеленій доброві,

Ой спить невістка у новейкій коморі.

— Устань, невістко, ой бодай ти не встала, Пожени воли, що й од батька нагнала.

— Не пожену тих, що од батька нагнала, Пожену я ті, що я тута застала.

— Десь тп, невістко, недавно приведяна, Ложки не миті, хатонька не метяна. Невістка встала та й стала хату мести, Матінка каже до плуга їсти нести.

— Ой де ж, мати, ой а той плужок горе?

— Ой горе, докю, под гаєм зеленейким, Один віл чорний, а другий половейкий, Погонач малий, плугатир — мій милейкий.

19

Ой полинь, соколю, по полю, Позбирай галойки до бору.

— До бору, галойки, до бору,

Ой годі жирувати по полю.

— Ой ми ж тутеки не жирували, Тільки з рожі квіточки зривали,

Йа дівочкам на вінок давали.

— Ой поїдь, паничу, по полю, Позбирай женчики додому.

— Додому, женчики, додому,

Годі-те гуляти по полю.

— Ой ми тутеки не гуляли,

Ми густеє житечко зжинали,

Великі снопочки в’язали,

Рядочком копочки ставляли.

20

Ой через село перепілка летіла,

Не дала мати, за кого я хотіла.

Ой я хотіла за війтового сина, ,

Щоб рочків зо два панщини не робила.

Ой не так зо два, ой хоч рочків зо

штири,

Ой а щоб ручки з ніжками одпочили. Розбився горщик з густою лемішкою, Госпідь відає, де буду невісткою —

Чи тому пану, що ходить у жупані,

Чи тій гетьмазі, що ходить у серм’язі.

Чи тому пану,— допоможи йа, боже,

А чи гетьмазі,— не суди, милий боже.

Ой заржи, заржи, сивий кошо, на росі, Кого я люблю, пізнаю по голосі.

— Чому, сину, не п’єш, чому не гулясш \ Відай, ти на серці тяжку тугу маєш.

ЗАПИСИ В СЕЛАХ ДОВГОПОЛЕ ТА БУРКУТ

— Ой маю ж я тугу, рідна моя ненько, Чогось мені тяжко, на серці сумненько, Відай же, забив я свого близенького,

Свого близенького, брата рідненького. Викочуйте, хлопці, вози кованії,

Запрягайте, хлопці, коні воронії.

Повеземо брата горбом, долиною,

Горбом, долиною на три дороженьки,

На три дороженьки, на битий гостинець, Викоплемо брату глибокую яму,

Висиплемо над ним високу могилу, Посадимо на ній червону калину.

Та прилетять пташки калиноньку їсти, Будуть вповідати про братчика вісти:

Ой не той ту лежить, що панщину робив, Тільки той ту лежить, що цісарю служив.

Ой гук, мати, гук,

Два жовняри йдуть, Щаслива їм тая дорожечка, Що вни нею йдуть.

*

Ой мала та Грапинючка два синочки рідні,

Та й она їх виряджала до самої Відні,

А із Відні до Кракова, з Кракова до Львова.

— Щоб мою Парасину ніхто не збитковав!

А та стара Грапинючка на то не вважала,

До сина, до Грапини, дрібний лист писала: (2)

— Вже си твоя Парасина геть воли

збувала, (2) Уже коні воронії геть попродавала, (2)

Уже вина йа вже пива розпечатувала, (2)

Уже слуги вірненькії геть повідганяла.