Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

- Це ще не все. Неподалік Боньчі два автомобілі потрапили в засаду. Фургон, який перевозив непотріб і другий автомобіль, який мав зустріти і забрати боєголовку. Була стрілянина, а потім бандити втікали в бік Варшави. По дорозі наткнулися на нашу блокаду. Пробували прорватися, тому, на жаль, нікого не залишилося в живих.

- А боєголовка?

- Боєголовка зараз знаходиться десь у вашому районі. Оскільки з самого початку операції ми оточили весь район і перевіряємо кожен транспортний засіб, який виїжджає з цієї території, боєголовка просто не могла прослизнути через наші блокпости.

- Тобто, в мене... у моєму... районі зараз знаходиться атомна бомба?

- Точніше, воднева.

- А це така, така... з грибочком? - намалював на столі пальцем.

- Так, у вигляді гриба, звичайно, в момент вибуху.

- Силою вибуху у тридцять тонн тротилу...

- Саме так.

-1 коли вона оце..?

- Та в будь-який момент. Достатньо буде, якщо якийсь місцевий ідіот її знайде, відкрутить кришку і з'єднає всередині хоча б два дротики. На жаль, це під силу навіть звичайному злодюжці-автолюбителю.

Бірський без зайвих слів нервово витягнув із кишені значок дільничного і кинув його на стіл. Фуражку відкинув у кут і почав здирати з себе поліцейську форму.

- А пан кудись збирається? - зацікавився другий агент.

- Так. Я от власне вирішив перестати бути «шерифом». Я недостойний, в мене соціалістичне минуле. Я вимагаю, щоб мене верифікували, як негативний елемент суспільства. Відтак, я вже зараз переходжу до лав цивільних, щоб не заплямувати форму своєю присутністю в ній...

Агент одразу ж сильно і рішуче заспокоїв його правим кутовим прямо по фізіономії.

- Тільки без паніки! Ми зобов'язані її знайти і нейтралізувати, поки ця Богом забута ґміна не злетіла в повітря. Все зрозуміло?

Бірський проковтнув вибитий зуб.

- Так точно. Все зрозуміло!

- От тоді і лише тоді ти зможеш покинути службу! Хоча, я більш ніж впевнений, що успішні пошуки того барахла особисто тобі забезпечать кар'єрний зріст і премію.

- Так-точно! Служу народу!.. А як мені її знайти?

- Боєголовка виглядає так, - агент подав йому фотографію. - На, маєш ще від нас лічильник. Якщо він запищить, то означає, що пропажа знаходиться на відстані трьох метрів від тебе, ба навіть ближче, такий у нього радіус передачі. Тобі потрібно ретельно перерити, пронюхати всі рови, діри, як у землі, так і в господарствах, особливо там, де в тебе є найменші підозри. Вона важить приблизно шістдесят кілограмів. Це тобі не голка в копиці сіна. А з другого боку, кудись далеко таке ніхто не міг забрати. Може, і лежить собі десь в кюветі, а може, на сіновалі хтось заховав. Тобі краще знати. А ми зі свого боку теж будемо шукати. У нас свої методи, перевірені.

- Добре. Почну із західної частини містечка. А який протектор кришки?

Один з агентів витягнув із папки відбиток.

- Ось тобі зразок. Масштаб один до одного.

Бірський взяв відбиток і мляво попрямував до виходу. Лише його дрижачі коліна видавали його смертельний страх перед надзвичайно важливим завданням. Агенти тяжко зітхнули і, як змовившись, рушили за дільничним.

Якуб заматюкався і відклав в сторону ножівку. Дивний метал, який на початку видався йому, як залізо, був надзвичайно твердий. Навіть пилка не допомагала.

- Якщо не пилкою, то хоч сокирою, - подумав.

- Гей-гей! - покликав його хтось з іншого боку паркану.

- Томаш? Сто років не бачилися. Що тебе сюди принесло?

- А так, був сьогодні на Тростянці і ось надумав до старого друга заглянути. Над чим ти так працюєш?

- Та вот, знайшов на свою голову. Спочатку думав, що це якась пральна машинка, а тепер бачу, ніби якась частина літака, чортзна що...

- Як на мене, то на бойлер більш схоже, - подумавши, сказав Томаш і присів на пеньок. - О, а тут ще й кришка є, ну, майже як люк. Мені здається, що її можна відкрутити, ось там, де та латунь.

- Ха, до цього я й сам допетрав. Але тверда зараза. Може, в тебе є якісь нові ідеї, як би то зробити?

- Хм, а якщо взяти і відкрити...

- Відкрити, то відкрити. Так, той люк якийсь не наш замок має, і код треба знати. В мене таких ключів нема.

- Му-гу, делікатна робота. А якщо долотом спробувати продовбати, га?

Якуб вбив столярське долото в щілину замка боєголовки і з усієї сили як довбанув молотом. Щілина трохи розігнулася. Знову вдарив. Несподівано долото позаплітали дивні бліді язики випарів.

- Диви, воно ще й під струмом! - здивувався Томаш.

- Холера, може, то даїшники якийсь новий радар придумали?