Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

- Звалюємо! - закомандував. - Трупи в фургон. їхній пікап забираємо з собою. Ти, Окорок, сідай за кермо нашого мерса.

- А що з «бляшанкою»?

- Викидай. Якого ... нам той брухт?

Окорок підійшов до пікапа, ледь припідняв і скинув злощасну боєголовку на землю. Зараза важила, мабуть, зо шістдесят кілограмів. Калюжі крові присипали піском, а дужий вітер і протяг розвіяли те, що не встигли прибрати. За якусь мить в ущелині не лишилось ні слуху, ні духу від машин чи трупів. Так природа знову відновила свою гармонію.

За неповну годину, десь біля першої ночі, біля ущелини проїжджав на возі Якуб Вендрович. Краєм ока помітив блиск металу в ущелині.

- Пр-р-р, стій, - сказав своїй коняці. Зліз із воза і почимчикував до дивного об'єкта.

- Що за дідько? - пробурмотів собі під носа. - Мабуть, стара пральна машина.

Витягнув із кишені старий слюсарський напильник і відпиляв кусок тасьми світло-золотистого металу, який обволік корпус дивної на вигляд пральної машини. Якуб потер стружку між пальцями.

- От холера, - сам до себе. - Мабуть, латунь. - Якусь хвилю рахував щось подумки.

- Ого, мало б заважити якихось двадцять п'ять кілограмів, якщо під цією шкарлупою більше нічого немає. А двадцять п'ять кілограмів за сьогоднішніми мірками, то цілих сорок півлітрових пляшок пива має вийти... Вдалий день видався!

Закинув боєголовку на плечі. Важка, як дідько, і навіть попри свій не молодечий вік - вісімдесятка на носі - дав їй раду. І не таке доводилося носити. Кинув вантаж на віз і поїхав. Коняка аж заіржала...

- Спокійно, брезент я залишив, - заспокійливо сказав їй, - але ж брезент не росте на деревах, може, і він пригодиться - штани пошити чи куртку...

Знову заіржала. Щось їй дуже не подобалося. Але що йому залишалося робити? Не пропадати ж добру?! Так, закинув брезент і заскочив на віз.

- Вйо! Додому, маленька! - закомандував.

Вендрович витяг із-під лавки флягу з самогоном, відкрив і посмакував кілька ковтків. З кожним ривком воза самогон потрапляв не лише в горлянку, але й вдало поливав тіло Якуба, на що він, звичайно, не звертав уваги. Треба ж було якось відсвяткувати, ще й такий трофей... Коняка шкандибала повільно, але впевнено.

- А вдома ми розкрутимо цей агрегат і побачимо, що і до чого, - старий любив поговорити зі своєю кобилою. - Залізні деталі підуть на металобрухт, а латунь й інші деталі... - задумався і для відновлення логічного і творчого ходу думок потяг ще ковток.

- А латунь теж на брухт, - задоволений собою, мовив. - А потім пивком відсвяткуємо.

Складне завдання було успішно вирішено. Його успіх, як і результат, не завжди залежав від об'єктивного рішення. Такий результат Якуб досягав лише на високих обертах головного мозгу. Зрештою, самогон взяв своє і екзорцист відчув полегшення, потім отупіння і розслаблене тіло повалилося у віз поряд із боєголовкою, яку ніжно обійняв і захропів.

Дзвінкий і монотонний гуркіт у двері комендатури вмить підняв на ноги дільничного Бірського, вирвавши з обіймів глибоких сновидінь про світ миру і порядку в усьому районі, про який він, власне, з усіх сил дбав.

- Будь ласка, - запросив невідомих всередину.

Чужинців було двоє. Вони були одягнені в чорні шкіряні

куртки з заглибинами від зброї з лівого боку. Обидва тримали уже відкриті посвідчення.

- Управління безпеки державної служби, - промовив один із них.

- Дільничний Бірський, - представився і миттєво застебнув верхній ґудзик.

- Знаємо, - сказав один із незнайомців. Свої прізвища з об'єктивних причин не називали. Зрештою, всім відомо, що то справа важлива на державному рівні.

- Можу вам чимось допомогти?

- Те, що ви зараз дізнаєтеся, має назавжди залишитися таємницею.

-Так точно!

- Вчора українське злочинне угрупування викрало справжню ядерну боєголовку з силою вибуху тридцять мегатон.

Бірський аж позеленів, але одразу оговтався, взявши себе в руки.

- Нам вдалося відстежити транспортний засіб, який її перевозив. Ми пильнували маршрут автомобіля, починаючи від контрольно-пропускного пункту на кордоні в Городлі. На

£ боєголовка 43

і. -

['

жаль, наші агенти втратили слід. За останніми даними, автомо- :біль проїхав через Ухань, потім, ймовірно, повернув у напрямку Красноставу.

Бірський впав у крісло. Намалював в уяві карту околиці і дійшов висновку, що атомна бомба проїхала через його село.

- 1-і? - запитав якось не дуже інтелігентно.