Олександр Федорук - Московитія проти України - політика, культура...

Сьогодні лунають волання шовіністів про насильницьку українізацію в нашій державі, ведеться войовнича наступальна пропаганда проти суверенітету України в ім’я «етнічної російської карти», різні підозрілого типу товариства, організації здійснюють розкол суспільства, що аргументовано довів А. Погрібний у статті «Чи браття «братья славяне?», стверджуючи, що «українські товариства на російській землі, як і національне відродження українців у самій Україні — неприпустимо… перші ж кроки у напрямкові все ще відсутньої на сьогодні допомоги українцям у Росії — це державна небезпека, це — сепаратизм» 11. Політики різного рівня в ім’я своїх амбіцій, з розрахунком на майбутні вибори до Верховної Ради України розколюють суспільство, брехливими заявами провокують неспокій у державі, фактично виступаючи зачинателями дестабілізації в регіонах, відверто ігноруючи Конституцію й закони України.

На тлі войовничих антиукраїнських гасел, антидержавної символіки засівається бур’ян слов’янського панславізму, який в умовах перехідної пострадянської ситуації розквітає у вигляді московського «слов’янського базару». За своєю прихованою суттю ця відчайдушна спроба роз’єднати українство, відлучити його від проблем, що постали перед молодою державою, є намаганням вивісити шилди з зіжухлими кольорами про братерство народів, перспективу, об’єм і міру яких визначають московські авантюристи-оракули. Формальними ознаками ідеологем «слов’янського базару» є спроба реваншу, бажання відвоювати втрачені позиції Москви, а також намагання диктувати свою волю народам, які вирвалися з її «братерських обіймів». В останні 5–7 років за підтримки влади Л. Кучми, В. Медведчука на українському ґрунті, не без настанов Москви, розпочався розгул регіоналізму, штучний поділ України на Схід і Захід, їх протиставлення й навіть подеколи протистояння, форсувалися моделі «бандеровци—москалі, кацапи», здійснювалася насильно ізоляція населення східних областей від усієї України, їхній простір був закиданий сітями газетної, телевізійної дезінформації, фальсифікувався спосіб життя народів Європи, Америки, цілого світу.

1998 р. у Донецьку невеликим накладом була передрукована брошура «Историческая правда и украинофильская пропаганда», яку 1920 р. написав в еміграції українофоб князь Олександр Волконський, котрий так часто міняв власні погляди, що врешті перейшов з православ’я на католицизм. Це, власне, його приватна справа, але брошура виповнена ненависті до усього того, що є українством або має означення території України, — і це сьогодні його, Волконського, з самого пекла заповіт сіяти розбрат на українській землі.

Може, з автором не варто сперечатися, він цього не заслуговує, та й уже його на світі давно нема. Але вступну частину до брошури написав такий самий українофоб, староста Конгресу російських організацій України О. Базилюк, який мріє про реставрацію старих московітських порядків, якщо не з чорносотенним присмаком, то, принаймні, в такому ж приперченому чекістському ракурсі, аби поняття «українець» було стерте з лиця землі. Пісенька його знана і така ж стара, мовляв, український сепаратизм, тобто націоналізм, кровно зацікавлений, аби розірвати кровні узи Малої Русі, Білої Русі, Великої Русі. Кожен рядок цього вступу перейнятий ненавистю до усього того, що є в сучасній Україні, — дістається політикам, вченим, діячам культури, мистецтва. Процитуємо рядок сірої маячні мовою оригіналу: «Целая армия наскоро испеченных за годы «независимости» академиков и профессоров поправляет прежнюю науку в соответствии с вышеуказанной геополитической задачей (тобто розділити українців і росіян, і нібито до цього колись закликав М. Грушевський, якого староста-оракул органічно не сприймає. — О.Ф.). Их мифическая продукция широким и могучим потоком растекается по всей территории Украины. В условиях идеологического потопа трудно отыскать клочок твердой земли, на которой мог бы стоять человек мыслящий и критически воспринимающий новые мифы и нынешний бедлам» 12.

Для невиліковно хворого на україножерство Базилюка брошура Волконського є тим самим «клочком твердой земли», її призначення —об’єднати духом попихачів типу Базилюка. Найбільша оскома в нього, зрештою, як і в автора брошури, від писань М. Грушевського, бо, виявляється, «пророчо» пише О. Базилюк, «известно, что в начале века по заданию австрийских властей «ученый-изобретатель» (лапки — «ерудита» Базилюка. — О.Ф.) М. Грушевский работал над созданием «научного языка» 13.