Давид Серван-Шрейбер - Антирак. Новий спосіб життя

З усіх штамів ракових клітин, які використовують дослідники, клітини штаму S180 (клітини саркоми 180) найнебезпечніші. Отримавши такий штам від особливої миші зі швейцарської лабораторії, його вирощують у великій кількості. У всьому світі ці клітини використовують, щоб вивчати рак в ідентичних умовах. Клітини штаму надзвичайно анормальні з огляду на незвичайну кількість хромосом. До того ж вони виділяють величезну кількість цитокінів – отруйних речовин, що руйнують капсули клітин, з якими контактують. Коли S180 впорскують в організм мишей, то ці клітини розмножуються так швидко, що маса пухлини подвоюється що десять годин. Вони окупують навколишні тканини й руйнують усе на своєму шляху. Коли такі клітини перебувають у черевній порожнині, вони розростаються так швидко, що перевершують дренажні можливості лімфатичних судин. Рідини, які називають асцитами, накопичуються в черевній порожнині, ніби в засміченій ванні. Ці рідини світлого забарвлення становлять ідеальне середовище для зростання клітин S180. Вони й далі небезпечно швидко розмножуються, поки не виходить з ладу життєвий орган і не розривається головна кровоносна судина, що призводить до смерті організму.

ПРАВА ТВАРИН

У цій книжці, зокрема й у цьому розділі, ідеться про велику кількість досліджень, які проводять у лабораторіях на мишах і щурах. Я люблю тварин і не хочу думати про всі ті страждання, яких їм завдають під час цих дослідів. Однак досі ні борці за права тварин, ні вчені, занепокоєні їхнім станом, не знайшли якісної альтернативи таким дослідам. Як ви потім побачите, завдяки цим дослідам надзвичайно багато дітей, чоловіків і жінок зможуть вилікувати в майбутньому набагато ефективніше й гуманніше. Велика кількість тварин від цього отримає також користь, бо вони, як і ми, часто хворіють на рак.

У лабораторії Університету Вейк-Форест, Північна Кароліна, професор біології Женґ Цуй вивчає не рак, а метаболізм жирів. Для дослідів йому потрібні антитіла, тому, щоб отримати їх, мишам упорскують оті сумнозвісні клітини S180. Введені клітини провокують утворення асциту, з якого легко можна вилучати антитіла. Жодна з мишей, якій впорснули кілька тисяч клітин S180, не прожила понад місяць, тому для цієї стандартної процедури мали постійно оновлювати «поголів’я». Аж поки одного дня не сталося цікаве явище.

Молода дослідниця, кандидатка наук Лія Цінь впорснула 200 000 клітин S180 групі мишей – звичайну дозу для цієї процедури. Однак одна з них, миша № 6, чинила опір, уперто зберігаючи плаский живіт. Лія Цінь повторила ін’єкцію, але не було жодних змін. За порадою Женґа Цуя, який керував її роботою, дослідниця подвоїла дозу. Проте знову не було жодних змін. Тоді вона впорснула десятикратну дозу, тобто приблизно два мільйони клітин. На її превеликий подив, у непокірній тваринці не було ні раку, ні асциту. Женґ Цуй засумнівався в технічних навичках своєї помічниці й вирішив сам зробити ін’єкцію. Щоб отримати очевидну картину, він ввів 20 мільйонів клітин і переконався, що рідина насправді проникла в черевну порожнину. Два тижні по тому – і далі жодних змін! Тоді він спробував 200 мільйонів клітин – у 1000 разів більше за звичайну дозу – і знову даремно.

Рис. 2. Фото «Могутнього Мишеняти», миші № 6, яка опирається раку. Фото вміщено з люб’язної згоди кандидата наук Женґа Цуя, Університет Вейк-Форест.

Жодна миша, якій ввели клітини S 180, не прожила в цій лабораторії довше, ніж два місяці. Миша № 6 жила вже восьмий місяць, попри астрономічні дози ракових клітин, впорснутих безпосередньо в її черевну порожнину, де вони зазвичай розмножуються якнайшвидше. Аж тут Женґ Цуй почав здогадуватися, що вони, може, мають справу з неможливим – з мишею, яка від природи резистентна до раку.

Упродовж минулого сторіччя в медичній і науковій літературі повідомляли про випадки з пацієнтами, які мали «термінальну стадію раку», але несподівано той відступав і зрештою зникав безповоротно. Однак такі випадки ставалися надзвичайно рідко. Очевидно, їх складно вивчати, бо вони непередбачувані й ці випадки не можна відтворити на вимогу. Найчастіше їх зараховують до помилок у діагнозі («мабуть, то був не рак») або до запізнілої дії на попередні курси лікування («то, мабуть, далася у знаки тогорічна хіміотерапія»).