Давид Серван-Шрейбер - Антирак. Новий спосіб життя

Завдяки своїй детективній роботі Рона Мак-Кай змогла переконати колег з відділу пересадження нирок припинити щодня давати Джорджу ліки з пригнічення імунної системи. Натомість йому призначили активні засоби зі зміцнення імунітету, щоб якнайшвидше відбулося відторгнення пересадженої нирки – носія меланоми. Через кілька тижнів Джорджу видалили пересаджену нирку. Попри те, що він знову був змушений вдаватися до діалізу, два роки по тому Джордж, як і раніше, жив і не виявляв жодних ознак меланоми. Щойно імунна система відновила природну силу, вона виконала свою місію з придушення пухлин [9] Історії хвороби Мері-Енн та Джорджа (імена змінені) описані у статті, опублікованій у журналі «New England Journal of Medicine», з якого я й узяв ці факти. .

На мишах професора Женґа Цуя дослідники змогли довести, що білі кров’яні тільця здатні за кілька тижнів ліквідувати до двох мільярдів ракових клітин.

Щойно минуло 6 годин після ін’єкції ракових клітин, як черевну порожнину мишей заповнили 160 мільйонів білих кров’яних тілець. Перед лицем такого напливу 20 мільйонів ракових клітин зникли за півдн я́ ! До дослідів на Могутньому Мишеняті та його нащадках ніхто не міг сподіватися на таку мобілізацію імунної системи, яка здатна перетравити рак, що становить 10 % від загальної ваги організму. Ніхто навіть не міг собі уявити, що таке можливе, а імунологи й поготів. Панівний консенсус щодо меж можливостей імунної системи, мабуть, завадив би класичному імунологу приділити увагу феноменальному здоров’ю миші № 6. У цьому переконаний доктор медицини Ллойд Олд, професор ракової імунології в онкологічному центрі Слоуна-Кеттерінга у Нью-Йорку. Звертаючись до професора Женґа Цуя, який не знався на імунології до того, як несподівано натрапив на мишу № 6, Ллойд Олд писав: «Ми маємо бути вдячними за те, що Ви не були імунологом. У противному разі Ви обов’язково б викинули ту мишу без зайвих вагань». На що професор Цуй відповів: «Ми радше маємо бути вдячними за те, що природа не читає наших підручників!»

Ресурси тіла та його потенціал протистояти хворобі дуже часто недооцінює сучасна наука. Безперечно, у випадку з Могутнім Мишенятою надзвичайна опірність пов’язана з його генами. А як щодо тих, хто, як і я, а може, як і ви, не наділені такими винятковими генами? До якої міри можемо ми покладатися на «звичайну» імунну систему, щоб розв’язати надзвичайні завдання?

У науковій статті, опублікованій 2007 року в журналі «Nature», дослідили імунний потенціал цілком звичайних мишей, позбавлених захисних механізмів Могутнього Мишеняти. Кетрін Кобел та її команда у Вашингтонському університеті, що в Сент-Луїсі, ввели деякій кількості нормальних мишей смолу, навіть ще канцерогеннішу, ніж та, що міститься в тютюновому димі [10] Точна назва – метилхолантрен (МХТ). . Як ми й очікували, у мишей однієї групи швидко розвинулися фатальні пухлини. Як не дивно, у мишей іншої групи не виникло жодних пухлин . Дослідники виявили, що ці здорові миші насправді були носіями ракових клітин, але такі клітини залишалися «сплячими» – імунна система стримувала їхній поділ. Дані, які отримала докторка Кобел, свідчать, що коли імунна система ослаблена, є більша ймовірність, що клітини мікро-пухлини вивільняться й почнуть розмножуватися. Історії з Мері-Енн і Джорджем, про яких ішлося вище, саме й ілюструють оцю концепцію «сплячої пухлини».

Команда Кетрін Кобел продемонструвала вперше в лабораторних умовах докорінно нову концепцію в галузі онкології. Результати їхнього дослідження пропонують висновок, що рак виникає лише від тих ракових клітин, що мають родюче «підґрунтя» для розвитку пухлин. Відповідно ракові клітини розвиватимуться тільки в індивідуумі, чий імунний захист ослаблений. Передусім ідеться про брак здорових захисних механізмів, завдяки чому «сплячі» ракові клітини можуть стати агресивними пухлинами.

Така концепція відкриває цілком новий підхід до лікування раку. Мета нових підходів уже не полягає у викоріненні пухлин завдяки знищенню самих ракових клітин, а у «стабілізуванні» цих пухлин протягом тривалого часу внаслідок зміцнення й мобілізації наших природних захисних механізмів.

Складно переоцінити важливість перебування наших білих кров’яних тілець у бойовій готовності. Вони – основні елементи у здатності нашого тіла чинити опір і перемогти рак. Ми можемо підвищити їхню живучість або щонайменше припинити вповільняти їхню активність. Супермишам це вдається, як нікому іншому, але кожен з нас може «спонукати» білі кров’яні тільця до цілковитої самовідданості у протистоянні з раком. Численні дослідження доводять, що так само, як солдати, імунні клітини людини вступають у боротьбу щораз із більшою готовністю, якщо (1) до них ставляться з повагою (вони отримують належне живлення й захищені від токсинів) і якщо (2) їхній командувач має «холодну голову» (керує своїми емоціями й діє розважливо).