Давид Серван-Шрейбер - Антирак. Новий спосіб життя

Доктор медицини Рудольф Вірхов був великим німецьким лікарем і засновником сучасної патології – науки, що вивчає зв’язки між хворобою та процесами, які ушкоджують тканини. У 1863 році він зробив спостереження, що в багатьох пацієнтів рак, схоже, розвинувся саме в тих місцях, де вони зазнали ударів, або там, де їх натерло взуття чи робочий інструмент. Під мікроскопом дослідник помітив численні лейкоцити всередині ракових пухлин. Тоді Вірхов висловив припущення, що рак – це спроба відновити ушкодження, яка пішла в неправильному напрямку. Його опис, що скидався на анекдотичний чи навіть на поетичний, ніхто не сприймав серйозно. Майже 130 років по тому Гаролд Дворак, доктор медицини, професор патології в Гарвардській медичній школі, повернувся саме до цього припущення. У статті «Пухлини: рани, що не загоюються» він наводить вагомий аргумент на підтримку оригінальної теорії Вірхова. У тій статті Дворак показує дивовижну схожість між механізмами, залученими природним запальним процесом, і механізмами, що виробляють ракові пухлини.

Дворак також зауважує, що більш ніж один рак із шести, безпосередньо пов’язаний зі станом хронічного запалення (див. табл. 2). Це стосується раку шийки матки, який найчастіше розвивається після хронічної інфекції вірусу папіломи, і раку товстої кишки, який часто виявляють у людей, що мають хронічні запальні хвороби кишківника. Рак шлунка пов’язують з інфекцією від бактерії Helicobacter pylori (також спричиняє виразку); рак печінки – з інфекцією від гепатиту В або С; мезотеліому – із запаленням, спричиненим азбестом; рак легень – із запаленням бронхів, спричиненим багатьма токсичними домішками в сигаретному димі.

Майже через 20 років після новаторської статті Гаролда Дворака Національний інститут раку підготував доповідь, у якій особливу увагу приділено дослідженням запальних процесів – дослідженням, якими надто часто нехтують онкологи.

ТАБЛИЦЯ 2. ДЕЯКІ РАКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ, БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗАПАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ

У доповіді докладно описано процеси, завдяки яким ракові клітини змушують механізми одужання організму збиватися з правильного шляху. Так само, як імунні клітини, залучені до загоєння ран, ракові клітини мають створити запалення, щоб підтримати власне зростання. Для цього вони починають у великій кількості виробляти ті самі речовини з високозапальними властивостями – цитокіни, простагландини й лейкотрієни, чию роль ми вже бачили у природному загоєнні ран [12] Це відбувається завдяки тому, що самі ракові клітини від початку виробляють COX-2. Виробити цей основний фермент, щоб блокувати запальний процес, – мета кількох сучасних протизапальних препаратів, відомих як інгібітори COX-2. . Вони діють, як хімічні добрива, сприяючи поділу клітин, – у такому разі поділу ракових клітин. Пухлина, зростаючи, використовує ці речовини, щоб сприяти своєму розвитку та зробити проникнішими бар’єри довкола неї. У такий спосіб увагу того самого процесу, що дає змогу імунній системі загоювати рани й переслідувати ворогів по всіх закутках організму, відвернуто від виконання свого обов’язку на користь ракових клітин. Вони використовують цей процес, щоб поширюватися й розмножуватися. Завдяки створеному запаленню ракові клітини проникають у сусідні тканини, а, потрапивши у кровотік, мігрують та утворюють віддалені колонії (метастази).

У разі нормального загоєння рани вироблення цих хімічних речовин зупиняється, щойно відновлюється тканина. Проте у випадку з раком вироблення цих речовин триває безперервно. Своєю чергою, надлишок хімічних речовин, що підбурюють запалення, призводить до блокування природного процесу у прилеглих тканинах, який називають апоптоз – самогубство клітин. Апоптоз генетично запрограмований у кожній клітині, щоб запобігти анархічному перевиробленню тканин. Клітини природно входять в апоптоз, відповідаючи на сигнали, що достатньо клітин, щоб утворити здорову тканину. Отже, ракові клітини стимулюють власне зростання й залишаються захищеними від смерті. Саме поєднання таких факторів найбільше спричиняється до поступового збільшення пухлини.

Рис. 3. Нормальний запальний процес. Рана у тканині притягає імунні клітини. Вони атакують і знищують бактерії, а тоді стимулюють відновлення поділу клітин й утворення кровоносних судин, щоб залатати прогалину. Щойно відбулося залатування, ситуація повертається до нормального стану.