Давид Серван-Шрейбер - Антирак. Новий спосіб життя

Джо заспокоївся і приходив до мене щотижня протягом 6 місяців, аж поки не помер.

Упродовж тих зустрічей я не мав що йому сказати, лише слухав. Джо трохи працював електриком, але роками геть нічого не робив, живучи на соціальну допомогу. Він не розмовляв зі своїми батьками і з ранку до вечора дивився телевізор. Джо був страшенно самотній. Незабаром стало зрозуміло, що смерть стала для нього нестерпна через те, що за своє життя він зовсім нічого не зробив. Я запитав Джо, чи міг би він за той час, що йому залишилося жити, зробити для когось щось корисне. Про таке він ніколи не думав. Якийсь час Джо розмірковував, а тоді відповів:

– У нас на районі є церква, думаю, міг би щось для них зробити. Їм потрібна система кондиціювання повітря. А я знаю, як її зробити.

Я підтримав його бажання піти й побачитися з пастором, який радо пристав на цю пропозицію.

Щоранку Джо вставав і йшов на свою верхову роботу зі встановлення системи кондиціонування в церкві. Робота просувалася повільно. Через велику пухлину в мозку йому складно було зосереджувати увагу, але Джо не мав куди поспішати. Парафіяни вже звикли бачити його на даху церкви. Вони розмовляли з ним, приносили на обід сендвічі й каву. Про це Джо розповідав ледь не зі сльозами на очах. Уперше в житті він зробив щось таке, чого потребували люди. Джо став зовсім іншою людиною й більше ніколи не вибухав гнівом. Справді, під брутальною зовнішністю він мав велике серце.

Одного разу Джо не зміг піти на роботу. Його онколог зателефонував мені і сказав, що Джо в лікарні – кінець уже близько, його переводять у госпіс. Я прийшов до нього в палату, яскраво освітлену сонцем. Джо лежав дуже спокійно, майже спав. Йому зняли всі крапельниці. Я сів на ліжко біля нього, щоб попрощатися, і Джо розплющив очі. Він намагався щось мені сказати, але вже не мав сили. Кволою рукою зробив знак присунутися ближче. Я нахилив вухо до його губ і почув, як Джо прошепотів:

– Нехай Бог Вас благословить за порятунок мого життя. Досі я не забуваю урок, який дав мені Джо: на порозі смерті ще можна врятувати своє життя. Я впевнився: потрібно братися за справу, яку я маю виконати для самого себе, – бути готовим, коли прийде час. Якоюсь мірою Джо також врятував мені життя.

Ось уже вчотирнадцяте я святкую «річницю» свого діагнозу. Не можу точно пригадати день, коли відбувався сеанс сканування з Джонатаном і Дуґом, лише пам’ятаю, що то було приблизно 15 жовтня. Тож період між 15 і 20 жовтня – це особливий час для мене, такий собі тиждень Йом-Кіпур, Страсний Тиждень або піст під час Рамадану. У мене свій ритуал. Я вибираю час, щоб побути наодинці з самим собою. Іноді здійснюю щось на зразок особистої «прощі», іду до церкви, синагоги, святого місця. Розмірковую над тим, що сталося зі мною, думаю про цей біль, про цей страх, про цю кризу. Дякую за те, що перемінився, дякую за те, що після другого народження став щасливішою людиною.

У лещатах раку веде війну буквально весь організм. Ракові клітини поводяться, як озброєні бандити, для яких немає жодної законної ради. Для них немає жодних обмежень, які є у здоровому організмі. Маючи ненормальні гени, такі клітини уникають механізмів, що регулюють здорову тканину. Наприклад, вони втрачають обов’язок вмирати після певної кількості поділів. Вони ніби стають «безсмертні», нехтують сигналами, що надходять від навколишніх тканин, які стривожені браком місця й наказують їм припинити поділ. Ба більше, такі клітини отруюють їх особливими речовинами, які самі й виділяють. Ці отрути в окремих місцях утворюють запалення, що ще більше стимулюють ракову експансію на сусідні території. І нарешті, ніби армія на марші, ракові клітини поповнюють свої запаси, захопивши сусідні кровоносні судини, – вони змушують такі судини розростатися й постачати кисень та поживні речовини, щоб зростало те, що незабаром стане пухлиною.

Однак є деякі умови, за яких ці дикі банди стають розрізнені, втрачаючи свою вірулентність: (1) коли проти них мобілізується імунна система, (2) коли тіло відмовляється породжувати запалення, без якого вони не можуть ні рости, ні захоплювати нові території, або (3) коли кровоносні судини відмовляються розмножуватися й забезпечувати постачання речовин, необхідних для поділу клітин. Ці механізми можуть бути підсилені, щоб запобігти виникненню хвороби. Щойно утворюється пухлина, жоден з цих природних механізмів не може замінити хіміотерапії або рентгенотерапії. Однак їх можна використовувати разом із традиційними курсами лікування, щоб повністю мобілізувати опір організму супроти раку.