Стурла Пилског - Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації

Цей стан не є небезпечним, але виявлення його в чоловіків, які мають труднощі з продовженням роду, буде не зайвим. Уважають, що через розширені судини збільшується температура в мошонці, й від цього гіршає якість сперми. Тоді постає потреба в лікуванні.

Ще кілька років тому операція була єдиним ефективним методом зцілення. При цьому здуті судини просто вирізають. Це ефективне лікування, яке все ще часто застосовують. Упродовж останніх років багато де операцію було замінено на менш громіздку процедуру. Це нове лікування виконують рентгенологи, які вводять тонкий катетер у вену в паху. Катетер вставляють у розширені судини і закривають їх, уводячи спеціальну речовину. Це швидкий і ефективний метод лікування з меншими ризиками, ніж за хірургічної операції.

Окрім кровоносних судин сім’яні залози і придатки яєчок містять, як ми побачили, трубкоподібні структури, які транспортують сперматозоїди сім’явивідною протокою. Іноді одна або кілька з них блокуються, тоді виникає заповнена рідиною порожнина перед блокадою. Такі порожнини називають кистами, і вони можуть виникати в багатьох місцях організму. Оскільки ця локалізується в сім’яній залозі, а точніше у придатку яєчка, то вона отримала назву кисти придатка яєчка, або сперматоцеле. Кисти можуть виростати до кількох сантиметрів, але турбують рідко. Багато з них виявляють на дотик самі чоловіки. Відчуваючи під рукою ґулю, вони хвилюються, що це може бути рак. Киста придатка яєчка рідко потребує лікування – лише коли вона розростається до таких розмірів, що створює неприємні відчуття і спричиняє болі. Тоді достатньо невеликої операції.

Хоча більшість чоловіків не проти мати великий «прутень», титул «найбільшої у світі калитки» приваблює їх трохи менше. Володар неофіційного світового рекорду американець Веслі Воррен прокинувся одного ранку 2008 року від сильних болів у мошонці. Тоді вона почала різко розростатися: її вага збільшувалася приблизно на півтора кілограми в місяць. Виявилося, що в нього розвинувся стан, який називається скротальною лімфедемою, також відомий під більш описовою назвою елефантіаз (слоновість) калитки . За такого стану велика кількість лімфатичної рідини назбирується в калитці, найчастіше через те, що лімфатичні шляхи заблоковані вище в системі.

Чому в бідолахи Воррена розвинувся цей стан, точно не відомо. Це могло бути пов’язано із травмою, якої він зазнав багатьма роками раніше. Як би не було, закінчилося це тим, що вага його мошонки сягнула 90 кг, а сама калитка звисала далеко за коліна. У Воррена не було грошей на медичне страхування, і тому він багато років проходив без лікування, аж допоки хірург Джоел Ґельман, один із найпередовіших експертів у цій сфері, не почув його історію і не запропонував йому безкоштовну операцію.

Урешті-решт до Воррена повернулася наближена до норми мошонка. Оскільки багато чоловіків у бідних країнах живуть у подібних ситуаціях, без належного доступу до медичних послуг, цілком імовірно, що десь там трапляються і значно гірші випадки. Але наразі володарем сумнівного титулу залишається Воррен.

Тільки заголовок треба правильно розуміти. Захворіти на рак – це за жодних обставин не може бути щасливою сонячною історією. Уже саме по собі це слово спричинює глибокі психічні потрясіння як у пацієнтів, так і в їхніх близьких. Коли ж ми говоримо про щастя в контексті раку сім’яних залоз, це пояснюється тим, що ця форма раку перейшла з розряду хвороби із вкрай високою смертністю в ранг захворювання, яке за сучасних можливостей медицини здебільшого можна подолати.

У 1960–1970-х рр. у країні різко зросла кількість захворювань на рак сім’яних залоз серед хлопців і чоловіків. Значною мірою це було спричинено різким зростанням чисельності населення після війни. Діагноз ставав катастрофою для тих, кого він стосувався, і більша частина захворіла впродовж кількох років.

І тут вибухнула революція.

У 1960-х рр. вчені спробували вбивати ракові клітини, піддаючи їх дії струму. Спроби дали певний ефект, проте з’ясувалося, що на клітини впливав не струм. Ефектом завдячували речовині, яка вивільнялася під дією електродів, що постачали струм. Речовина отримала назву цисплатин і швидко підтвердила свою ефективність у лікуванні агресивних пухлин на лабораторних тваринах. Однак коли розпочали випробовувати її на людях, ефект виявився невтішно слабким. До того ж виникало багато сильних побічних ефектів. І проєкт уже майже опинився на медичному цвинтарі, коли в останню хвилину надійшли дивовижні результати від невеликої групи пацієнтів – молодих чоловіків із агресивною формою раку сім’яної залози на стадії поширення. Результати були сенсаційними. Ці пацієнти в принципі вже склали руки й очікували смерті. І раптом з’ясувалося, що дев’ятеро з одинадцятьох у цій групі відреагували на лікування. Рак відступив, і загальний стан хворих драматично поліпшився. Практично за ніч було знайдено ефективне лікування однієї з найбільш смертельних форм раку, які тільки існували.