Джессика Сакс - Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій

Друге обнадійливе дослідження того року охоплювало двадцятьох астматиків з алергією на пилового кліща і принесло аналогічні позитивні результати. Сімнадцять добровольців залишались вільними від симптомів алергії, навіть коли їм давали очні краплі, повні цього концентрованого алергену. Ще кращим, за словами Бахманна, було те, що дев’ятнадцять із двадцятьох відчули полегшення їхньої астми.

То як працює імунопрепарат Бахманна? «Ще навчаючись у докторантурі, я почав цікавитись, чому віруси породжують таку потужну імунну відповідь», – розповідає він про свої перші кроки. Він виявив, що ключовою особливістю тут є високо повторювана, майже кристалічна структура білкової капсули вірусу. Імунна система відразу ж розпізнає цю конструкцію як чужорідну, оскільки в людському організмі немає нічого й близько подібного до неї. Після цього Бахманн виявив, що може створювати власні вірусоподібні частинки, використовуючи вірусні білки. «Я відразу ж подумав про чудову можливість розробити вакцину, що породжуватиме дуже хорошу імунну відповідь на будь-який прикріплений до неї антиген».

Але, хоча вірусоподібні частинки Бахманна й притягували до себе увагу однієї гілки імунної системи ( B -клітини, що виробляють антитіла), вони були нездатні справити сильне враження на Т -клітини, необхідні для породження тривалого імунітету. Саме тоді Бахманн і звернувся до бактеріального царства по імунну відповідь, якої потребував. Він позичив сегмент ДНК у мікобактерій, здавна відомих сильною імунозаспокійливою реакцією. В іншій частині біохімічного фокусу Бахманн помістив мікобактеріальну ДНК всередину своїх вірусоподібних частинок, майже так само, як власну ДНК пакував би справжній вірус.

«Найцікавіше, – каже він, – що упакування ДНК всередині вірусоподібних частинок захищає її від розщеплення й доправляє до потрібних імунних клітин». Зокрема, цей псевдовірус доправляє бактеріальну ДНК до дендритних клітин, що відіграють надзвичайно важливу роль у впливі на реакцію Т -клітин організму. Отриману в результаті вірусно-бактеріальну химеру Cytos Biotechnology запатентувала як «платформу імунопрепарату». Інтрига полягає в тому, що у випробуванні на пацієнтах з алергією на пилових кліщів Бахманн змішував свої вірусно-бактеріальні частинки з алергеном із наміром спровокувати алерген-специфічну реакцію. У випробуванні ж на пацієнтах із сінною лихоманкою він не додавав жодних алергенів, але отримав не менш корисний ефект. «Не думаю, що це має значення, – каже він. – Можливо, мікобактерії самі є потужними антиалергенами, а ми лише зімітували мікобактеріальну інфекцію, що відбувається в природі». Проте, попри весь захват Бахманна щодо перших результатів, його засоби лікування ще мають проявити себе в значно масштабніших клінічних випробуваннях. Якщо це станеться, він може отримати готовий для виведення на ринок препарат уже у 2010 році [1] Інформація подається станом на 2007 рік. ( Прим. ред. ) .

Мікобактеріальна ДНК так само відіграє важливу роль в імуномодуляційних вакцинах, що їх розробляє компанія Dynavax із Берклі, штат Каліфорнія, – біотехнологічна фірма, створена імунологом Еялом Рацом. На відміну від Бахманна, Рац вирішив залишитись у науці, а саме в Каліфорнійському університеті в Сан-Дієго, зібравши спочатку в Dynavax команду науковців для втілення результатів його досліджень у медичні продукти.

Перші дослідження Раца в середині 1990-х допомогли встановити, що саме в мікобактеріальній ДНК так сильно притягує увагу імунної системи. Виявилося, що це послідовність та відносна чисельність двох із чотирьох нуклеотидних «літер» (цитозину та гуаніну), які бактерія використовує для прописування своїх генів. Після цього Рац почав створювати власні послідовності цитозину-гуаніну (ЦГ), засновані виключно на мікобактеріальній ДНК з незначними варіаціями. Ці варіативні послідовності, схоже, породжують дуже різні відповіді імунної системи. Деякі виявляються потужно антиалергенними, тоді як інші полегшують автоімунні реакції, запальну кишкову хворобу, навіть смертоносний сепсис – принаймні в лабораторних тварин.

Стрибок у розробці засобів лікування для людей стався 2006 року, коли The New England Journal of Medicine опублікував результати першого проведеного фірмою Dynavax випробування на пацієнтах із використанням вакцини проти сінної лихоманки на основі ЦГ. Чотирнадцять із двадцятьох п’ятьох добровільних учасників цього випробування впродовж шести тижнів отримували ін’єкції активної речовини – послідовності хімічно видозміненої ДНК мікобактерій, прив’язаної до алергену пилку амброзії. Решта добровольців отримували плацебо. Препарат удвічі зменшив симптоми добровольців на наступні два сезони амброзії, достатньо, щоб жоден із них більше не потребував антигістамінних і протинабрякових засобів, які раніше їм доводилося приймати щоосені.