Збіґнєв Герберт - Натюрморт із вудилом

Відтак постає запитання: а яким було матеріальне становище голландських малярів, і чому завдячує їх величезна продуктивність, бо ж, мабуть, не лише ідеалістичній любові до краси. Наша відповідь буде заплутаною і, на жаль, неоднозначною. Ми приречені на уривчасті, неповні відомості, які навіть важко витлумачити сучасною мовою.

До членів Братства св. Луки — назва горда, але може також означувати євангельську вбогість, — ставилися, як до ремісників, і походили вони без винятку з найнижчих суспільних верств, себто були синами мірошників, дрібних торгівців і рукодільників, власників заїздів, кравців, фарбарів. Саме таким, і не інакшим, був їхній соціальний статус. А їхні твори? Мабуть, вони були об’єктом естетичного розкошування, а також творами, підвладними законам ринку, невблаганним законам попиту та пропозиції.

«Усе, що є предметом обміну, повинно мати еквівалент. Для цього служать гроші, які стали свого роду посередниками», — каже Аристотель. Отож, подальші наші міркування неминуче меандрами точитимуться поміж нудних чисел, будуть спробою зібрати розсипані камінці у певну змістовну цілість.

Важко окреслити, якими були кошти утримання «пересічної» — страхітливий термін статистиків — голландської ремісничої родини у згаданий період. Ми не знаємо роздрібних цін на багато товарів першої потреби, а лише гуртові ціни. Натомість ми знаємо, що кошти утримання від кінця XVI до середини XVII століття зросли мало не втричі. Гроші втрачали вартість, заробітки зростали, але не пропорційно до інфляції. І, як завжди, маєтки, капітали багатіїв примножувались а маргінес убозтва, ба навіть злиднів, залишався чималим.

Як зорієнтуватись у цій ситуації, плинній, наче саме життя? Яких делікатних вимірювальних інструментів треба вжити, аби схопити економічні явища в усій їхній складності, а також у конкретному місці й часі? На підставі джерел можна, скажімо, стверджувати, що в такому й такому-то році будинок в Амстердамі коштував стільки й стільки. Та цього мало. А соціологи, зокрема їхня дивоглядна мутація — «соціологи мистецтва», так і сиплять з рукава флоринами й гульденами, аби засліпити читача й надати своїм злиденним відомостям лоску точної, мало не математичної, науки.

Отож спробуймо, — такий підхід видається найбільш змістовним, — окреслити платню й заробітки у Голландії XVII століття, наскільки це дозволяють джерела. За грошову одиницю приймемо гульден, вартий більш-менш стільки ж, як і флорин, який тоді також перебував у обігу. Існували й інші платіжні засоби, проте краще не заглиблюватись у ці хащі.

Учені намагалися різними способами, але з поміркованим успіхом, усталити співвідношення між гульденом і сучасними нам валютами. Також проблематичним виявилося порівняння з золотом — здавалося б, певним мірилом. Стосовно цього шляхетного металу гульден постійно знецінювався, відтак варто було б врахувати складні біржові котирування. Один серйозний дослідник написав, що гульден у часи Рембрандта мав у двадцять разів вищу купівельну здатність, аніж сучасний. Можливо, втім, через багато років після виходу його ученої розвідки сенс цього твердження, взятий трохи зі стелі, знову розчинився у повітрі.

Таким чином, ми маємо справу з бестією, яку важко описати, і краще це завчасу усвідомити. Витерті монети — таланти, сестерції, дукати, ренські таляри, — наче старі демони, в яких дрімає все та ж одвічна потенційність добра і зла, сила, котра штовхає і на злочини, і на подвиги милосердя, сконцентрована у маленькому шматочкові металу пристрасть, подібна до любовної, поклик, що провадить і на вершини людської кар’єри, і під катівську сокиру.

Міру заможності знаходимо в Пауля Цумтора, який повідомляє про підсумки податкового перепису в Амстердамі 1630 року. Вони свідчать, що близько 1500 маєтків були оцінені у 25 000—50 000 флоринів. Траплялися і значніші маєтки, скажімо якогось португальця Лопеса Суасу, котрий оселився в Голландії й позичив герцогові Вільгельмові III два мільйони гульденів для англійського походу.

Фізичні робітники, зайняті в мануфактурах ремісники отримували мізерну платню, зокрема гідною співчуття можна назвати на початку століття долю ткачів. У самому лиш Лейдені у різних норах гніздилися близько 20 000 цих нещасних, які за дванадцятигодинний робочий день отримували нужденні копійки. Численні бунти й заколоти настільки покращили їхнє становище, що у середині століття вони заробляли 7 гульденів на тиждень. Платня рибалки, який працював на катері, зайнятому виловом оселедців, становила 5–6 гульденів, кваліфіковані робітники, як-от корабельні теслі, мулярі, зокрема у великих містах, заробляли 10 гульденів на тиждень.