Юрій Сорока - Похід Сагайдачного на Москву. 1618

Звичайно, були в житті гетьмана Сагайдачного і невдачі, були вчинки, які важко пояснити. Була боротьба за владу і фізичне усунення політичних конкурентів. Як і будь-яка інша людина, яка живе на нашій планеті, він мав свої світлі і темні сторони. Якщо говорити про це, то, безумовно, важко пояснити нескінченні загравання Сагайдачного з польською владою. Коли він, свідомо знаючи, що король не виконає даних обіцянок козакам щодо відновлення в Україні православної ієрархії та повернення козацтву дарованих ще Стефаном Баторієм привілеїв, йшов на союз, заручившись лише усними запевненнями поляків. Важко зрозуміти і сили, які рухали Сагайдачним, коли він плів інтриги, які, зрештою, призвели до страти гетьмана Неродича-Бородавки і заміни командування війська напередодні вирішальної битви з турками в Хотині.

Але чи вправі ми його за це засуджувати? Чи маємо право сказати, що ті або інші вчинки гетьмана суперечили загальноприйнятим догмам моралі або громадської етики? Напевно, все ж ні. Але ми можемо спробувати зрозуміти. І зробимо це на прикладі такого епізоду в житті гетьмана Сагайдачного і українського народу, який навіть нині, як вже було сказано, трактується неоднозначно. Перейдемо до більш детального розгляду військової кампанії 1618 року, а також причин, які призвели королевича Владислава Вазу під стіни Москви в змаганнях за корону Московського царства, а українське козацтво і його гетьмана до рейду московськими землями. Але, звичайно, почнемо з передісторії.

Як часто трапляється, що геній і божевільний є дві величини, що прагнуть один до одного, так само часто відбувається, що можновладець поєднує в собі такі, здавалося б, непоєднувані властивості, як здатність бути найбільшим благом для свого народу і не менш грандіозним злом для нього. Саме таким чином можна коротко схарактеризувати Івана IV Рюриковича, якого ми всі знаємо під прізвиськом Іван Грозний.

Іван Грозний був сином великого князя Московського Василя III і Олени Глинської. По батьківській лінії він походив з династії Івана Калити, по материнській – від татарського темника Мамая, який вважався родоначальником династії литовських князів Глинських.

Бабуся Івана Грозного, за деякими даними, Софія Палеолог, походила з роду візантійських імператорів. Сам Іван IV виводив своє коріння від римського імператора Авґуста, колишнього нібито предка Рюрика, згідно з вигаданою до того часу родовою легендою. Звичайно, теорія походження князя від Августа, а з нею і сама варязька теорія походження Русі мають стільки слабких сторін, що навряд чи можуть вважатися правдоподібними. Як і існування самого Рюрика в тому вигляді, в якому його створили придворні біографи Івана Грозного. Але у нас немає мети пускатися в полеміку про походження московського князя. Так чи інакше, він залишив значний слід в історії своєї країни і багатьох інших країн.

Народився Іван Грозний в селі Коломенське під Москвою. Сталося це 25 серпня 1530 року. На трон Московського князівства юний Іван сів у досить ранньому віці, фактично будучи дитиною. Спочатку правління Івана IV в Московському князівстві було чисто формальним, бо державою управляли його опікуни – найбільш впливові бояри князівства. Проте вже до п’ятнадцяти років молодий цар показав, що не збирається миритися з таким станом речей. Він досить швидко позбавився опікунів і став правити одноосібно. І правити так, що змусив світ поважати свою державу. Це в часи правління Івана Грозного Московське князівство стало носити назву Московського царства, це при ньому були завойовані Астраханське і Казанське ханства. Саме під час царювання Івана IV були зроблені перші кроки з освоєння Сибіру, а територія самої держави, чиїм спадкоємцем стала нинішня Росія, по площі стала перевищувати територію всіх європейських країн разом узятих. Крім того, у 1558–1583 роках Іваном IV була проведена Лівонська війна, під час якої Москва боролася за вихід до Балтійського моря, а в 1572 році, в результаті наполегливої багаторічної боротьби, був покладений кінець нашестям з боку Кримського ханства. Безумовно, зовнішня політика царя Івана Грозного викликає повагу і гідна копіткого дослідження і навіть спроб її відтворити, що, на думку автора, неодноразово робило багато правителів Росії, не виключаючи й сучасних. Але, на жаль, всі ці послідовники московського царя не змогли уникнути і його помилок у внутрішній політиці. А саме – жахливої жорстокості по відношенню до власного народу, безпрецедентного деспотизму і концентрації влади в одних руках. До чого ж призвела така внутрішня політика Москви після смерті Івана Грозного?