О 8-й годині група проросійських мітингарів заблокувала вхід до будівлі ВРК та вивісила над нею російський триколор. За даними порталу lb.ua, вони вимагали «повернути Конституцію Криму 1992 року, за якою півострів був практично незалежною державою; попросити Росію про допомогу кримчанам; оголосити референдум про український або російський статус Криму» 28.
О 8:36 прес-секретар Меджлісу Лейла Муслімова повідомила «Комментарии» 29, що 26 лютого об 11-й годині кримські татари проведуть свій мітинг під стінами ВРК. За її словами, таке рішення прийняте 25 лютого на засіданні Меджлісу кримськотатарського народу.
Кримський тележурналіст Осман Пашаєвтак пригадує буремне 26 лютого: «Збираються кримські татари з одного боку, з іншого — з Краснодарського краю звозять козаків. Аксьонову вдалося зібрати мітинг у Сімферополі. АТR дає пряму трансляцію — весь світ дивиться, що там відбувається. Усі чекають, що ось зараз проллється кров, і відразу ж введуть російські війська. Але того дня Чубаров і Аксьонов потиснули один одному руки, закликали людей розійтися.
І в той момент здалося: ну от, все обійшлося, усе добре. Це відчуття було до ранку. Тому що вранці ми всі дізналися, що невідомими озброєними людьми захоплена Верховна Рада Криму й Радмін».
Лейла Муслімова також закликала кримських татар спокійно реагувати на всі провокації проросійських активістів, аби не дати їм можливості принести смуту до півострова.
Кримський блоґер Ліза Богуцькатак згадує мітинг під ВР АРК: «26 лютого я вийшла з кримськими татарами на мітинг. І я тоді зрозуміла, що коїться щось дуже серйозне. Тому що вийшло дуже багато татар. Вийшли наші хлопці з Євромайдану. Але їх був мізер. Зізнаюся: у мене теж була легка ейфорія — ось, зараз вони побачать, як нас багато, і все закінчиться. Але потім під’їхали севастопольські автобуси, і з них почали виходити „нові російські севастопольці“. Але був хороший знак: у першого, хто йшов із російським прапором, він зачепився за дерево й зірвався із флагштока. А потім упав на землю. І я голосно крикнула: „Росія впала!“. Мені здавалося, що зараз усе й закінчиться. Хоча внутрішня напруженість була дуже висока. Пам’ятаю жінок — кримських татарок, які вплутувалися в цю юрбу, їх виштовхували, вони поправляли зачіски, і знову — в бій. Я зрозуміла, що кримські татарки стоятимуть на смерть, аби відстояти свій дім. Занадто довго вони поверталися на свою землю і відчували, що не готові з нею розлучатися».
Об 11-й годині розпочався мітинг: з одного боку — кримські татари, ультрас «Таврії», євромайданівці, які скандували «Банду геть!», «Аллаху акбар!», «Крым — не Россия!», з другого — нечисленна групка проросійських активістів, так званий мітинг «Русского единства».
Олег Комуняр, голова ГО «Клуб уболівальників Таврія» був у самому епіцентрі подій: «Про мітинг під Верховною Радою Криму важко було не дізнатися. Тим більше що проросійськи налаштовані сили анонсували його за кілька днів. На цю акцію зібралося кілька десятків ультрас. Можливо, більше. Але я б не сказав, що ці хлопці себе проявили якось по-особливому. Мабуть, так само, як й інші учасники акції. В основному там активність проявляли представники кримськотатарського народу. Звичайно, не обійшлося без конфліктів. Коли наші хлопці прийшли під Верховну Раду з червоно-чорним прапором, це викликало обурення серед кримськотатарських активістів. Вони нас обізвали провокаторами й наполегливо попросили прибрати стяг».
Нардеп, а пізніше заступник глави Адміністрації Президента Андрій Сенченкозгадує мітинг 26 лютого: «У мене був певний мандат на проведення розмов. Я ж спеціально прилітав на той проблемний мітинг 26 лютого. Я спочатку зустрівся з Могильовим, який підтвердив, що він виконає будь-які команди Києва, у тому числі написати заяву. Тільки, сказав, узгодьте там усе. Після цього я зустрічався з особовим складом кримського „Беркута“ протягом двох годин. Намагався їх до тями привести. Потім розмовляв з особовим складом територіального командування Внутрішніх військ. Вірніше, із самим командуванням: там одних полковників був повний зал. Ще з представником Президента України в Криму. Після цього — з Константиновим. Він був у дикому стані: руки тремтять, погляд божевільний. Навколо його кабінету вже було достатньо молодих людей тридцяти — сорока років, явно „спецслужбівської“ зовнішності. Змістовної розмови з Константиновим не вийшло. Також я намагався виступити, коли вони спробували зібрати сесію. У них не було кворуму, я зайшов до зали, попросив слова. Почалися викрутаси з боку Константинова, але я вийшов і виступив без включеного мікрофону. І попередив їх про наслідки їхніх фокусів».
Читать дальше