Тарас Березовець - Анексія - Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Як писала «15 минут» 30, між двома групами розпочалися сутички, кримські татари намагалися відібрати російський «триколор». Лідер Меджлісу Рефат Чубаров пішов на переговори до спікера Володимира Константинова, щоби умовити його не проводити сесію. Міліція стояла лише біля входу до ВР АРК і жодним чином не розбороняла дві протестні групи, чим, очевидно, зумисно провокувала силовий конфлікт. На мітинг прийшли також воїни-афганці — за їхніми словами, для охорони порядку.

Політолог, сімферополець Сергій Костинськийділиться спогадами того дня: «Акція 26 лютого, яка стала символом захисту кримчанами територіальної цілісності України, стала, насправді, наступним актом волевиявлення жителів півострова після акції 23 лютого — дня пам’яті Номана Челебіджіхана. Саме в той день на головній площі Сімферополя зібралось близько 15–20 тисяч кримських татар та інших жителів півострова, які підняли питання про загрозу для територіальної цілісності та суверенітету країни. Також мітингарі, очолювані Меджлісом, виступили за знесення пам’ятника Леніну. Тобто Сімферополь мав стати одним із перших міст в Україні, де, якби не відбулась окупація, мав початися рух декомунізації — зі знесення пам’ятника тоталітарному минулому. До речі, тоді влада не встигла зібрати будь-який альтернативний захід, як вона завжди робила, що мав би артикулювати її позицію.

Альтернативна акція відбулася в Севастополі, де мітингарі стали учасниками російського плану окупації міста, обравши „народним мером“ громадянина Росії. Уже 26 лютого ми стали свідками другого етапу спротиву кримчан явній зраді національних інтересів частиною місцевих еліт. У той день до Сімферополя на підтримку місцевих сепаратистів були привезені автобусами „туристи“ з Кубані, Севастополя та Феодосії. Але, тим не менш, співвідношення патріотів і сепаратистів склало в середньому 15:1 на користь прихильників України. Саме тому кримські татари, українці й навіть російські націоналісти, як себе відкрито позиціонували ультрас кримського футбольного клубу „Таврія“, узяли під контроль парламент автономії та не дозволили росіянам провести в ручному режимі сесію, на якій планувалося ухвалити рішення щодо проведення „референдуму про відділення“ автономії від України. Незважаючи на те, що роками значна частина правлячої еліти півострова послідовно інвестувала в розпалення національної ворожнечі та ненависті до України, українців і кримських татар, кримчани, які у своїй більшості не зрозуміли Революції Гідності, не підтримали сепаратистську акцію.

До речі, опитування останніх років уже явно демонстрували, що більшість населення Криму хотіли жити в єдиній країні. Аналіз політичних процесів тих часів показує, що будь-які намагання розділити народ та країну мали „механічний“ характер і відбувались за підтримки Росії. Згадую запитання журналістки Al Jazeera, яке вона задала мені вже під час окупації: „Я бачила приклади окупації територій, але подібний бачу вперше. Якщо кримчани хотіли до Росії, де масові акції на підтримку її дій? Де щасливі юрби на вулицях міст?“. Дійсно, Росію в той час підтримали тільки дві сили: представники корумпованої місцевої влади та маргінали. Переважна більшість кримчан перебували в розпачі та сум’ятті».

У цей же час паралельно проходив мітинг під держадміністрацією в Севастополі, де уважно стежили за подіями в Сімферополі. Як писала Газетами: «На мітингу під міськадміністрацією Севастополя ширилися чутки, що депутати міськради готові присягнути Києву. Цю ініціативу в сесійній залі озвучив екс-губернатор Леонід Жунько, соратник колишнього спікера Верховної Ради Володимира Литвина» 31. Помилкою української влади в цій ситуації стала повна відсутність адекватної реакції на події. Фактично кримчани-патріоти залишилися із сепаратистами сам на сам.

Дмитро Білоцерковецьдобре пам’ятає кримські мітинги в ті дні: «Тут слід зазначити наступне. Щоденно в Севастополі в геометричній прогресії чисельність учасників мітингів зменшувалась. Спочатку вийшло не більше трьох тисяч, на третій не більше тисячі, на четвертий уже було чоловік 300.

Але 26 лютого сталася ключова подія, яка різко змінила все в Криму. Проходить мітинг Євромайдану в Сімферополі, на якому були присутні близько 12–13 тисяч людей, кримських татар, проукраїнських, навіть частина проросійських, але які підтримували Євромайдан і державу Україна, фанати ФК „Таврія“ та ФК „Севастополь“. На той момент проросійських активістів під керуванням Аксьонова й другого представника „Русского единства“ Цекова було близько 5 тисяч, тобто на 7 тисяч менше, ніж проукраїнських. Цих сепаратистів практично роззброїли, забрали російські прапори, але, на жаль, тоді померло двоє людей, на цьому фоні проспекулювали Аксьонов і Цеков, сказавши: давайте потиснемо руки, розійдемося, а завтра прийдемо.