Про автора «Хроніки…» відомо наступне. Народився він десь у першій чверті ХVII ст. у Києві у міщанській родині. Освіту здобував у Києво-Могилянській академії, отримав тут знання з латинської, грецької, польської та церковнослов’янської мов. У 1640-х – на початку 1650-х рр. викладав у цьому навчальному закладі, у 1653—1655 рр. був його ректором. Весною 1655 р. став ігуменом Києво-Михайлівського монастиря.
Софонович свою місію бачив у тому, щоб нагадати освіченим українцям про їхню далеку державну історію: «У Русі я народився у вірі православній, за слушну річ вважав, аби відав сам і іншим руським синам показав, звідки Русь почалася і як держава Руська, з початку ставши, до цього часу йде» 32 32 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. – С. 56.
.
Козацька тема в Сафоновича фактично ще є маргінальною. Він, як більшість істориків того часу, головну увагу приділяв діяльності монарших осіб і державних структур, які керувалися цими особами. Відповідно, історія козацтва, хоча про неї й говориться, стоїть на задньому плані. Софонович лише зрідка згадує козацьких провідників. Хоча в «Хроніці…» описується чимало подій, пов’язаних із діяльністю Сагайдачного, він, як правило, тут не фігурує. Наприклад, Софонович пише, що в 1619 р. польський королевич Владислав ходив до Москви і на свято Покрови намагався здобути це місто. Однак те, що з ним було козацьке військо під проводом Сагайдачного, згадок немає. Те саме можна сказати про опис висвячення єрусалимським патріархом Феофаном ієрархії для православної церкви України й Білорусі в 1620—1621 рр. Як відомо, цей процес здійснювався під захистом козаків, очолюваних Сагайдачним. Але про це не говориться нічого.
Єдина згадка про Сагайдачного у «Хроніці…» в Софоновича відноситься до опису Хотинської битви 1621 р. Сама ж битва трактується як зіткнення польського війська під керівництвом королевича Владислава й турецької армії, очолюваної їхнім «царем». Правда, літописець говорить, що до польських військ прилучилося військо козацьке з гетьманом Сагайдачним.
Згадує Софонович і про нічні вилазки козаків, навіть пише, що вони тихо пробралися до намету «царя турецького». Той перелякався і втік з намету. А тим часом козаки перебили багато турків 33 33 Там само. – С. 225.
.
Погляд Софоновича на Хотинську битву не дуже різнився від поглядів польських авторів. Літописець знаходився на позиціях роялізму. Тому для нього головним героєм битви під Хотином стає королевич Владислав. Натомість Сагайдачний як би опиняється в тіні цієї монаршої особи. Такий підхід, як бачимо, помітно відрізнявся від підходу, який ми бачили у «Віршах на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного…».
Однак у XVIII ст. в українській літературі з’являється низка творів історіографічного характеру, де акцент робиться на діяннях козацтва та, відповідно, їхніх провідників. Це не значить, що автори цих творів відходили від роялізму. Вони, як правило, з повагою ставляться до монархів – особливо тих, які близькі їм, зокрема до московських православних царів. І все ж діяння монархів для них не становлять особливого інтересу. Їх більше цікавить діяльність козацьких ватажків – передусім Богдана Хмельницького. Але у полі їхнього зору опиняється також Сагайдачний.
Ці твори отримали назву козацьких літописів. За формою вони справді нагадують літописну літературу. Події переважно викладаються тут за хронологічним принципом. Та все ж автори далеко не завжди вдаються до строгої фіксації фактів. У цих творах зустрічаються й певні розмисли, домисли, вигадані промови. Ці літописи нерідко балансують між творами історіографічного характеру й художньої літературою.
Типовим козацьким літописом можна вважати Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки 34 34 Літопис Грабянки та про його автора див.: Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / пер. зі староукр. Р. Г. Іванченка. – К., 1992.
. Саме він заклав у історичних творах основні елементи козацької апологетики, які використовувалися і в XVIII столітті, й в пізніші часи.
Мали козацькі літописи виражений ідеологічний характер. Для них важливою стала апологія запорізького козацтва й, відповідно, його провідників.
Про Грабянку знаємо наступне: з 1686 р. він був на військовій службі – спочатку козаком Гадяцького полку, потім – з 1702 р. гадяцьким сотником, полковим осавулом, з 1717 р. – гадяцьким полковим суддею. Був учасником різноманітних військових кампаній. Брав участь у депутації козацької старшини на чолі з наказним гетьманом Павлом Полуботком до царя Петра І. Під Коломацькими чолобитними, котрі вимагали повернення козацтву старих привілеїв, зокрема права вибирати гетьмана, підпис Грабянки стоїть першим серед підписів представників Гадяцького полку. Після передачі чолобитних Грабянка разом з Павлом Полуботком та іншими представниками старшини восени 1723 р. був арештований та ув’язнений у Петропавлівській фортеці. Звідти його звільнили лише після смерті Петра І. Після звільнення Грабянка став полковим обозним, а з 1730 р. – гадяцьким полковником. Загинув під час кримського походу на татар у 1738 р.
Читать дальше