Літопис Григорія Грабянки
Літопис був написаний (чи переписаний?), коли Грабянка знаходився на становищі гадяцького сотника. Повна назва твору (в перекладі сучасною українською мовою) звучить так: «Історія пресильної і від початку поляків щонайкривавішої небувалої битви Богдана Хмельницького, гетьмана запорізького, що точилася з поляками в час панування найясніших королів польських Владислава, а потім Казимира, і яка почалася в 1648 році та за літ десять після смерті Хмельницького так і не скінчилася; цей перебіг з писань різних літописців та з щоденника, на тій війні писаного, в місті Гадячі зусиллями Григорія Грабянки зібраний та самобутніми свідченнями старих жителів підтверджений року 1710».
Отож, назва багато про що говорить. У центрі «Історії…» знаходиться особа Богдана Хмельницького. Сама ж Хмельниччина розглядається як унікальна подія – «небувала битва», що не мала аналогів і фактично не скінчилася до дня сьогоднішнього. Грабянка також дає зрозуміти, що використовував інформацію з різних літописців, а також свідчень «старих жителів». Вказується й дата написання твору – 1710 рік.
Це був складний в історії українського козацтва час. Полтавська катастрофа стала сильним ударом по козацькій спільноті. Остання втратила довіру в очах російського імператора, почала зазнавати від нього переслідувань. У такій ситуації козацькій старшині важливо було не лише виправдати себе, а й утвердити власне достоїнство, показати «славні діяння» козаків.
У Літописі Грабянки замість реальної історії твориться історія героїзована й міфологізована. «…щоб звершення ці не пішли в забуття, я замислив оцю історію написати на незабудь нащадкам, – писав літописець. – Я вибирав дещо з щоденників наших воїнів, що перебували у війську, дещо з духовних та мирських літописців, наскільки міг знайти в них щось достовірне, долучав розповіді очевидців, що ще й нині в живих ходять, і їх розповіді підтверджують слова літописців. І хай читач не думає, що я щось додаю від себе, ні – кажу тільки те, про що повідали історики, що підтвердили очевидці, а я тільки зібрав те і записав. А багато ж які з нинішніх преславних військових виправ славу писану щонайдревніших царів явно побивають і до нащадків так і не сягають» 35 35 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С. 11—12.
. Щоправда, тут Грабянка видає бажане за дійсне. Звертаючись до тих чи інших творів, він часто подавав свою інтерпретацію, яка могла розходитися (й суттєво!) з інтерпретацією першоджерела.
Нерідко Григорій Грабянка використовував різні чутки, які йому імпонували. Він вигадував не лише діалоги й промови історичних персонажів, а й документи.
Літописець згадує різних діячів минулого. І говорить, що про них ніхто б не згадував, якби їхні діяння не були описані. Тут мимоволі напрошуються деякі паралелі з текстами українських ренесансних авторів.
Хоча в центрі Літопису Грабянки знаходиться особа Богдана Хмельницького та повстання під його проводом, все ж говорить він про інших козацьких провідників, зокрема і про Сагайдачного. Щоправда, інформація про цього козацького гетьмана в нього не завжди точна. Є в нього й неточності в хронології подій.
Грабянка пише, що в 1606 р. «Петро Конашевич-Сагайдачний гетьманом запорізьким назвався, і забажавши щастя своє спробувати, ходив із військом запорізьким по воді на Кафу (місто турецьке), повоював його добре, силу бранців християнських з неволі звільнив і з добичею великою з Чорного моря повернувся, за що велику прихильність та ласку мав у запорожців та у поляків» 36 36 Там само. – С. 28—29..
.
Як відомо, похід Сагайдачного на Кафу відбувся в 1616 р. Говорячи про цей похід, Грабянка спеціально акцентує увагу на тому, що козацький гетьман звільнив велику кількість християнських невільників і повернувся з великою здобиччю. Думка, що Сагайдачний визволяв християнських бранців під час своїх походів на турків, зокрема на Кафу, була досить поширеною. Вона, як уже говорилося, зустрічалася у «Віршах на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного…» Касіяна Саковича. Повторює її також Грабянка. Далі ця думка неодноразово транслювалася як в українській історичній літературі, так і художній.
Далі Грабянка пише про битву під Цецорою: «А вже року 1608, за панування Жигмонта, короля польського, не закликавши навіть на підмогу війська запорізького, він (тобто Сагайдачний. – П. К .) зібрав на Україні козаків і рушив, як і гетьман коронний Жолкевський, на Цоцору з ляхами та з козаками» 37 37 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С. 29.
.
Читать дальше