Олена Зеленіна - Світове місто Харків

Уже в другій половині XVII століття в Харкові з’являються перші вулиці, більшість із яких виникає уздовж доріг, що прямують до інших міст. Вони променями пролягали від фортеці, між ними лишався незабудований і незаселений простір – так звані левади.

Вежі фортеці: 1 – Микільська кутова вістова; 2 – Московська проїзна (нова на місці Шаповалівської); 3 – Протопопівська кутова; 4 – Чугуївська проїзна; 5 – Різдвяна кутова; 6 – Тайницька водозвідна; 7 – Глуха; 8 – Лопанська проїзна; 9 – Деркачівська кутова; 10 – Московська проїзна (стара); 11 – Микільська проїзна; 12 – Кутова; 13 – Троїцька проїзна; 14 – Кутова; 15 – Різдвяна проїзна. Церкви: 16 – Успенський собор; 17 – Покровська; 18 – Миколаївська; 19 – Вознесенська; 20 – Троїцька. (Публікується за джерелом: http:/balakliets.kharkov.ua/ocherki/kontury-kreposti).

Кожне старовинне місто, яке шанувало себе, починалося з фортеці. Харків зміцнювався на горі, навколо якої несли свої води річки Харків і Лопань (сьогодні ця місцина називається Університетською гіркою).

Так на околиці тодішнього Московського царства виросла найсправжнісінька фортеця з десятьма вежами, три з яких були проїжджі, тобто через них можна було заїжджати до фортеці й виїжджати з неї.

Будували фортецю жителі поселення під керівництвом представника воєводи Селіфонтова. Дубова стіна, довжина якої по периметру перевищувала кілометр, була подвійною, а перед нею – глибокий рів і вал.

Східна стіна фортеці проходила краєм нинішнього майдану Конституції від Університету мистецтв до Палацу праці, південна – від Палацу праці до ЦУМу, західна – краєм Університетської гірки до Каскадного скверу, і північна – від Каскадного скверу до Університету мистецтв.

Вежі фортеці були кутовими й мали назви: Микільська (найвища вежа фортеці), Різдвяна, Протопопівська і Деркачівська. Північно-східну Микільську вежу заввишки 19,5 м називали також Вістовою, і саме на ній перебував постійний сторожовий пост для спостереження за підступами до фортеці. 1663 року вона набула вже грізного вигляду: на її озброєнні знаходилися 12 гармат, 402 ядра і 8 бочок пороху.

Усередині фортеці розташувалися пороховий погріб і «государів двір», де в хоромах жив воєвода, була «наказна хата» – там зберігалися документи, грамоти, іменні книги харківських поселенців і служивих людей, поряд містилися стайня і амбар.

Цікаво, що вже з 1670 року, коли під Університетською гіркою на Подолі існувало укріплене поселення, фортецю почали називати «старим містом».

На початку XVIII століття, напередодні вирішальної битви зі шведами під Полтавою, цар Петро І об’їжджав ряд укріплених міст України і 2 червня 1709 року заїхав до Харкова. За його наказом наша фортеця була істотно розширена на північ і довкола неї побудували захисний вал. Наприкінці XVIII століття, коли місто втратило військове значення, стіни фортеці розібрали, однак іще довго стояли вцілілі вежі.

Біля головного входу в Історичний музей на майдані Конституції кожен може побачити чавунні гармати XVIII століття. Вони мають 6-дюймовий калібр, а довжина ствола сягає 315 см.

У монографії Д. І. Багалія і Д. П. Міллера «Історія міста Харкова за 250 років його існування» (1905, т. 1) цитується стаття Г. Ф. Квітки, опублікована в «Литературной газете» (1843, № 36) під назвою «Гармати біля будинку Дворянського зібрання»:

«Коли населявся тутешній край збіглим народом від утисків польського уряду, то пани, котрі переселялися сюди з усім своїм скарбом, вивозили і свої власні гармати. На деяких із них були викарбувані родові герби власників. Коли ж із цих утікачів створювали козачі полки і довелося їм відбиватися від кримських і ногайських татар, що намагалися втримати цей край за собою, тоді гармати пішли на захист фортець… Гармати виконували своє призначення справно, нападників татар проганяли добряче, відборонили місце й довели до того, що ця «нечисть» не сміла вже показуватися до нас, і слобідські козаки стали мирними жителями, утворилася на загальній підставі губернія, розвалені фортеці знищені, а колишні в них гармати відвезені до Харкова.