Олена Зеленіна - Світове місто Харків

Закладку фортеці на місці харківського городища пов’язують з іменем іншого воїна – московського воєводи Селіфонтова.

Часи були неспокійні. Практично все ХVII століття тривали війни: то польські війська наступали із заходу, то з південного сходу нападали на наших предків турки й татари. Татар успішно громив на підступах до міста молодецький полковник Григорій Донець.

Під захист воїнів сюди кинулися втікачі – переселенці із Західної України, котрих вигнала з рідних місць війна з Польщею. Сюди ж з’їхалися служиві люди й ремісники з ближніх територій Московського царства. Вони селилися як на місці городища, так і довкола нього – у слободах. Ось чому ці місця й отримали назву Слобідська Україна, Слобожанщина.

То чи жив насправді на берегах річки Харкова козак на ім’я Харко, або це був звичайний слобідський осадник – пасічник, якого звали Харитон, він же – Харко?

Дмитро Іванович Багалій розшукав в архіві й опублікував список перших жителів, які називали себе «харківцями». Так стали відомі їхні імена й прізвища: Іваненко, Тимошенко, Юхименко, Гордієнко, Олексієнко, Мельник, Колісник, Коваль, Кушнір, Котляр, Ткач, Кравець, Журавель, Дудка, Стріха, Ломака, Тетеря, Сироїжка, Горобець, Тихий, Дурний, Кривий, Недбаєнко, Москаль.

І серед них є чоловік із дивовижним прізвищем: Яків Шарков-зять! Прізвища грамотний писар фіксував на слух. То, можливо, все-таки це – (Ш)Харков-зять, котрий на Харка (Харитона) доньці одружився? У притаманній козакам швидкомовці неважко було жонглювати спорідненими звуками.

Але більшість учених вважає, що свою назву місто отримало від річки Харків. Назва ця вперше згадується в «Книге Большого Чертежа» (детальному описові територій), складеній у 1627 році. Однак і походження назви річки досі лишається нез’ясованим.

Ось які загадки зоставили нам попередні покоління. Треба тільки навчитися уважно вслухуватися, учитуватися в імена, назви і звуки. Так наші далекі предки крізь віки продовжують розповідати про себе. І кінська статуя на проспекті Науки втілює в собі й Івана Каркача, і воєводу Селіфонтова, і Григорія Донця, і пасічника Харитона, котрий за небезпечних обставин теж сідлав коня і брався за зброю для захисту своєї сім’ї і рідної землі.

Харків довгий час лишався полковим містом Слобідського козачого полку. Козацьке об’єднання було поділене на сотні й десятки на чолі з отаманом, сотниками й десятниками.

Давня легенда пов’язує виникнення Харкова з родиною Квіток. Григорій Квітка-Основ’яненко написав оповідання «Заснування Харкова. Старовинний переказ».

Першим поселенцем, що прийшов на землі Харкова, письменник називає свого предка, а місцем, із якого в середині XVII століття починалося місто, – історичний район Основу. «Основа» і «заснування» – слова однокореневі. Не дивно, що слободу Основу – родовий маєток Квіток – класик української літератури пов’язує із заснуванням Харкова.

На початку XVII століття хлопчик Андрій, син московського боярина, котрий утік за кордон і там помер, опиняється в Києві і стає вихованцем пана Яселковського. За красу й добру вдачу панська донька прозвала Андрія Квіткою. Невдовзі юнак оселяється в будинку київського воєводи й закохується в його дочку.

Юні Ромео і Джульєтта наважуються на втечу з Києва й таємне вінчання. Закохані спиняються аж на березі річки Лопань.

Андрій Квітка, маючи добру вдачу, радо приймає втікачів із Наддніпрянської України, котрі рятуються від утисків польських панів. Так наша місцевість обростає поселеннями-слободами, і невдовзі весь обширний регіон від Полтавщини до курських земель отримує назву Слобожанщина.

Ясна річ, старовинна легенда, передана Григорієм Квіткою-Основ’яненком, не розглядається істориками як певний доказ заснування міста, це – прекрасна романтична казка, написана талановитим письменником.

Якщо ж відштовхнутися від пушкінських слів, які українською звучать так: «Казка бреше й натяка! В ній урок для мастака», – то в нашому випадку натяк у тому, що харків’янами, тобто жителями міста, ставали найрізноманітніші поселенці, котрі приходили сюди і з заходу, і зі сходу, і з півдня, і з півночі. Чудове місце Харків – перехрестя багатьох доріг! Це сприяло добросусідству, зростанню чисельності містян, розвиткові торгівлі й ремесел.