Олена Зеленіна - Світове місто Харків

Можливо, є сенс зазирнути вглиб століть: чи не мешкали на нашому досить зручному для життя місці ще більш первісні поселенці?

А місцевість справді дивовижна. Три сотні років тому наші річки повнилися рибою, у густих хащах довкола водилася дичина, а столітні дубові діброви давали чудовий будівельний матеріал для спорудження фортеці й житла.

Кожне нове покоління харків’ян ретельно шукає сліди перших засновників рідного міста. І відшукує!

Так, віднайдені документи, у яких іще з 1644 року згадується межиріччя Харкова й Лопані, як землі, що належали чугуївським служивим. У 1653 році сюди прибула перша партія поселенців – 33 особи.

Є підстави думати, що й набагато раніше люди облюбовували ці місця для проживання.

На території нинішнього Харкова віднайдені близько 70 археологічних пам’яток різних епох. Найдавнішій із них – стоянці первісних мисливців кам’яного віку біля станції Основа – 10 000 років. На південному заході, на правому березі річки Уди, знаходиться знаменита пам’ятка археології – Донецьке городище. Тут у другій половині Х століття виникло давньоруське місто Донець, яке згадується в Іпатіївському літописі за 1185 рік у зв’язку з походом новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців.

У 2006 році Слобідська археологічна служба провела розкопки на вулиці Квітки-Основ’яненка, де вчені виявили кераміку, яку датували ХІІІ—ХІV століттями. Це неабияк потішило харків’ян: адже знахідка засвідчувала, що тут спинялися поселенці в добу Золотої Орди. І якщо відраховувати з того часу, то місту вже не менше 600 років.

Та поки що роком народження сучасного міста Харкова наука вважає все-таки 1654-й. І в місті навіть сьогодні є родини, що ведуть свій рід від перших поселенців і, отже, живуть тут із покоління в покоління понад 300 років.

Деякі автори пов’язують Харків із половецькою столицею Шарукань (Харукань) ХІ – ХІІІ століття. Ось хоча б такий авторитетний учений, як академік Б. Рибаков (1908—2001), ототожнював Шарукань із Донецьким городищем (усього за 10 км від центру нинішнього Харкова).

Одні вважають, що слово «шарукань» половецькою означає «стійбище пастухів», від слів «шару» – пастух і «кань» – місце. Інші ж, що це – від «Шарук-хан», імені половецького хана.

Вдумливий письменник Василь Ян (1875—1954), автор роману «Чингіз-хан», також дотримувався цієї версії. Існує й така думка, що слово «Харків» – це трансформоване «харкобе», тобто в перекладі з тюркської мови – «мілка річка».

Усі ці припущення будять фантазію й кличуть нас до нових досліджень. Адже науковим відкриттям немає кінця. Можливо, майбутні покоління харків’ян виявлять іще дивовижніші свідчення й знайдуть переконливіші докази більш раннього заснування Харкова.

Ви вже звернули увагу на могутню кінну статую «козака Харка», котрий, піднявши свій спис, прямує верхи на захід сонця нинішнім проспектом Науки.

Це збірний образ козака-першопоселенця Харкова, в якому втілилися основні характеристики служивої людини того часу. У нього мав бути й вірний кінь, і гострий спис, і сила молодецька. Це козак-воїн, захисник кордонів рідної землі.

Хто ж міг бути прототипом легендарного Харка?

У 1767 році в хронографічному описові Харкова, підписаному осавулом Максимом Горленським, уперше згаданий Іван Каркач, осадник (поселенець-засновник) невеликого дерев’яного городища. Видатний історик Дмитро Іванович Багалій (1857—1932) схилявся до думки, що така особа існувала насправді, стверджуючи, що Каркач і є перший осадник Харкова.