Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Генерал-фельдмаршал Е. фон Манштайн вважав, що в разі удару радянських військ на Ростов весь Східний фронт впаде в січні 1943 року, якщо навіть не в грудні 1942 року. «Мова йшла про те, чи буде вже цієї зими зроблено вирішальний крок до поразки Німеччини на сході. Катастрофа 6-ї армії, як би важка і сумна вона сама по собі не була, в порівнянні з масштабами Другої світової війни в цілому не могла ще бути таким кроком. Але розгром всього південного крила Східного фронту відкривав би шлях до швидкої перемоги над Німеччиною. Радянське командування з двох причин могло розраховувати на досягнення цієї мети на південному фланзі. Перша - це величезна чисельна перевага російської армії, а друга - переваги оперативної обстановки, які радянське командування отримало завдяки помилкам німецького командування, пов'язаних зі Сталінградом». (Загублені перемоги. Стор. 432)

Розуміючи страшну небезпеку, німецьке командування прийняло всі заходи, щоб уникнути краху Східного фронту на самому початку 1943 року. Група армій “А”, кинувши все, спішно без бою залишила Північний Кавказ.

Заступник Верховного головнокомандувача генерал армії Г. К. Жуков, якби він побачив красу ситуації, що склалася під Сталінградом, повинен був кричати Сталіну: давай зупинимо безглуздий наступ на Сичовку! Давай танкові бригади і корпуси не будемо палити заради якихось городів на задвірках давно стертих з землі сіл! Все - на Ростов! І сотні тисяч тон снарядів туди ж! І гвардійські корпуси! І авіацію! І ударні армії! Ось вона - перемога над Німеччиною! Прямо в наших руках! На блюдечку з блакитною облямівкою!

Але Жуков краси не побачив. Жуков виконував безглуздий наказ, причому найбезглуздішим способом. Жуков відволікав кращі з'єднання Червоної Армії від воістину важливої ділянки фронту і марно їх винищував, штурмуючи нікому непотрібні села, висотки і повітки.

На війні й відразу після війни Жуков інтенсивно роздував культ власної особи. Стержень культу - я, великий Жуков, головний творець перемоги, в тому числі, - перемоги під Сталінградом. Чутки розліталися по країні. Чутки дійшли до Сталіна. Ми можемо собі уявити лють Сталіна, коли він почув, що Жуков оголошує себе сталінградським героєм. І тоді маршали Булганін і Василевський написали проект наказу, про те, що Жуков, втративши всяку скромність, приписував собі розробку і проведення операцій, до яких не мав ніякого стосунку. Сталін це підписав. У наказі серед іншого сказано: «До плану ліквідації сталінградської групи німецьких військ і до проведення цього плану, які приписує собі маршал Жуков, він не мав стосунку: як відомо, план ліквідації німецьких військ був вироблений і сама ліквідація була розпочата взимку 1942 року, коли маршал Жуков перебував на іншому фронті, далеко від Сталінграда».

Ми розуміємо причини, які змусили Сталіна підписати наказ про негідну поведінку Жукова: маршал-хвалько забув про свої провали під Сичовкою, але пам'ятає про чужі перемоги під Сталінградом і приписує їх собі.

Але наказ Сталіна про жуковську хвалькуватість на великого полководця впливу не мав. Минуло два десятки років, і в мемуарах Жукова знову задзвеніла хвацька пісня про те, як він перемагав під Сталінградом. «Заслуга Ставки Верховного Головнокомандування і Генштабу полягає в тому, що вони виявилися здатними з науковою точністю проаналізувати всі фактори цієї грандіозної операції, зуміли передбачити хід її розвитку і завершення. Отже, не про персональних претендентів на "авторство" ідеї контрнаступу повинна йти мова. («Спогади та роздуми Стор. 421)

Бачите, який скромний Жуков. Він навіть і не намагається випинати свою видатну роль у проведенні контрнаступу під Сталінградом. Він каже, що всі працювали: і Ставка Верховного Головнокомандувача, і Генеральний штаб. Навіщо шукати когось одного, хто запропонував ідею контрнаступу?

Спочатку Жуков розповів, що він і Василевський весь план придумали, а Сталін почув і зацікавився. Розповівши таке, Жуков великодушно погоджується авторів геніального плану не шукати.

Трохи пізніше ту ж фразу про заслуги Жуков посилив: «Найбільша заслуга Ставки Верховного Головнокомандування полягає в тому, що вона виявилася здатною з науковою точністю проаналізувати всі фактори цієї грандіозної операції, науково передбачати хід її розвитку і завершення». (Маршал Жуков. Яким ми його пам'ятаємо. Москва. 1988. Стор. 239)

«Заслуга Ставки ВГК і Генерального штабу» перетворилася на «найбільшу заслугу» однієї тільки Ставки ВГК. А Генеральний штаб з кола переможців випав. Воно й зрозуміло. Жукова Сталін вигнав з Генерального штабу ще в липні 1941 року і призначив з пониженням. Раз Жукова немає в Генштабі, отже, про роль Генерального штабу в Сталінградському контрнаступі можна не згадувати. Жуков пам'ятає тільки про заслуги Ставки ВГК, бо був її членом. Протягом усієї книжки Жуков наполегливо про це нагадує читачеві. Тому фрази про заслуги і найбільші заслуги Ставки ВГК у Сталінградській битві поширюються на самого мовця. Це Жуков сам себе хвалить. Це він розповідає про наукову точність свого аналізу.