Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Давайте повіримо на хвилину: це він, великий Жуков, у вересні 1942 року запропонував план Сталінградської стратегічної наступальної операції. Давайте повіримо, що Сталін сумнівався в успіху, а Жуков ні в чому не сумнівався.

Нехай буде так. І ви, і я в такій ситуації бували: приходиш до начальника, пропонуєш щось незвичайне і ризиковане. Начальник в успіху сумнівається. Що він нам відповість?

Існують тільки два варіанти.

Перший. Начальник заборонить нам цією справою займатися тому, що в кінцевому результаті - йому за все відповідати.

Другий варіант. Начальник скаже: ти це придумав, ти й роби. Відповідальність - на тобі. Провалиш - милосердя не чекай.

А Жуков нам третій варіант пропонує. Сталін в успіху сумнівається, але всю відповідальність чомусь взяв на себе і переклав її на Василевського, а Жукова відправив в інше місце, звільняючи від відповідальності за здійснення ризикованого плану. А так не буває! Якби Сталін сумнівався в успіху, то послав би Жукова керувати операцією під Сталінградом: ти запропонував, ти в успіху не сумніваєшся, ось тобі карти в руки, дій. Провалиш - відповіси. Якщо Сталін боявся за наслідки, то повинен був тримати Жукова в районі Сталінграда і в разі невдачі звалити на нього вину.

Але Сталін сам від відповідальності не ухилявся і перед ризикованою операцією на хороброго, мудрого Жукова відповідальність не звалював. А це свідчить тільки про те, що Сталін Жукова автором плану не вважав, не думав, що на Жукова в разі провалу можна буде звалити вину. Тому перед початком настільки ризикованої операції Сталін відправляє Жукова за тисячу кілометрів від Сталінграда на Західний напрямок проводити іншу операцію, яку Жуков дійсно пропонував, яку довго готував і, як завжди, провалив.

Сталін знав, що план Сталінградської стратегічної наступальної операції народжений у надрах Генерального штабу, план розроблений таким собі полковником і затверджений начальником Генерального штабу генерал-полковником Василевським. Ось чому Сталін 15 жовтня 1942 року призначає Василевського (всього лише генерал-полковника!) своїм заступником, а в листопаді посилає під Сталінград координувати дії всіх військ, які брали участь у контрнаступі. Логіка Сталіна проста й незаперечна: в Генеральному штабі план операції придуманий, начальником Генерального штабу затверджений, так іди ж, начальник Генерального штабу генерал-полковник Василевський, під Сталінград і проводь операцію. Провалиш — знищу!

Результат роботи Василевського відомий. 18 січня 1943 року Сталін надає своєму заступнику Василевському звання генерала армії. Не минуло й місяця і 16 лютого Сталін надає Василевському звання маршала Радянського Союзу.

З того простого факту, що координував дії фронтів під Сталінградом Василевський, а не Жуков, випливає простий висновок: оповіді з книги Жукова про його вирішальну роль у Сталінградській битві відносяться до категорії легендарних подвигів панфіловців і стахановців, Синдбада-мореплавця і барона Мюнхгаузена.

Згадка про полковника Потапова в нашій відкритій пресі промайнула тільки раз. «Красная Звезда» 1 вересня 1992 року визнала, що план Сталінградської стратегічної наступальної операції розробив і запропонував саме він.

Відразу після краху комунізму був короткий період, коли архіви стали відкриватися, коли руйнувалися міфи і падали з постаментів дуті величі. Але період цей був коротким. Правителі схаменулися. Через брак кращого, кинулися звеличувати Жукова. Кампанія обожнювання майже миттєво досягла рівня загальнонародної істерики. Мудрого полковника Потапова знову засунули в небуття, а його план - в розряд відомостей, «які не вдалося виявити».

Справжній подвиг полковника заважав нагромаджувати вигадані подвиги на кандидата в святі Георгія.

Гаразд, під Сталінградом Жуков себе не мав можливості проявити. Але Курська дуга! Ось де він себе показав!

Ситуація була ось яка: після Сталінградської стратегічної наступальної операції війська двох радянських фронтів, Центрального і Воронезького, вирвалися далеко вперед, вичерпали наступальний порив, понесли великі втрати, і тому отримали наказ перейти до оборони. Утворився потужний виступ в бік противника - так звана Курська дуга. Німецький план на літо 1943 року: з районів Орла і Бєлгорода нанести два зустрічних удари на Курськ, зрізати Курський виступ, оточити і знищити війська двох радянських фронтів в цьому виступі.