Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Вийшло, що весь 1942 рік, з січня по грудень, Жуков заливав кров'ю Смоленську область. На Сталінград він тільки відволікався. Сталінградська стратегічна наступальна операція проводилася без Жукова. Ось тільки після війни Жуков «забув», що в листопаді і грудні 1942 року в районі Ржева і Сичовки він спалив намарно мільйони снарядів, поклав у землю маси радянських солдатів, угробив кращі гвардійські артилерійські, стрілецькі, танкові та авіаційні з'єднання.

У грандіозній «відволікальній» операції Жуков відволікав не німецькі війська від Сталінграда, а радянські. «Після вражаючого, але, схоже, несподіваного для радянського керівництва сталінградського успіху, цілком реальна була можливість досягнення вирішальної перемоги на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Доля надала радянській стороні рідкісний за своєю красою шанс - оточити і повністю знищити німецькі війська на південь від Воронежа, тим самим поставивши райх перед військовою катастрофою вже взимку 1943 року. У розпорядженні Ставки, здавалося, було все, щоб здійснити цей план - велика перевага над противником у силах і вкрай вигідна оперативно стратегічна обстановка, що склалася на цій ділянці фронту... Рідкісний за своєю красою шанс на південному крилі фронту було втрачено». (М. Ходаренок, О. Владимиров. «Незалежний військовий огляд». 8 червня 2001 року).

Йдеться ось про що. Влітку 1942 року на південній ділянці радянсько-німецького фронту німецькі війська прорвалися далеко на схід, форсували Дон і кинулися на південь до самих передгір'їв Кавказу. У листопаді радянські війська під Сталінградом оточили потужне німецьке угруповання. Саме по собі це було величезне досягнення. Проте прорив радянських військ обіцяв ще більш грандіозний успіх. Прорив радянських військ нависав над шляхами постачання потужного німецького угруповання на Кавказі. Все кавказьке угруповання німецьких військ опинилося під загрозою небаченого в історії оточення. Перед німецькими військами попереду - Великий Кавказький хребет. Справа - Чорне море. Зліва - Каспійське море, Волга і непробивний радянський фронт. Позаду - річка Дон і радянські війська на правому березі. Радянським військам залишалося тільки закрити цю пляшку корком. Перед Червоною Армією був Ростов. «Через Ростов проходили комунікації не тільки всієї групи армій "А", але також і 4-ї танкової та 4-ї румунської армій». (Генерал-фельдмаршал Е. фон Манштайн. Втрачені перемоги. Москва. АСТ. 1999. Стор. 433)

Під Сталінградом була оточена 6-а німецька армія. В разі удару радянських військ на Ростов в оточення потрапляли ще чотири армії: 1-а і 4-а танкові, 17-а і 4-а румунська, а також управління й тили групи армій “А”. Прорив з кільця був неможливий, бо німецькі війська пішли далеко на схід і на південь. Щоб почати прорив з кільця передовим частинам довелося б зробити заздалегідь відступ на 500-600 кілометрів. У них для цього просто не було пального. В разі удару радянських військ на Ростов, оточення під Сталінградом було б тільки прологом, першим невеликим етапом небувалого розгрому.

Красу ситуації бачили радянські командири. Маршал Радянського Союзу А. І. Єременко в той час був генерал-полковником, командувачем Сталінградського фронту. У своєму робочому щоденнику ще 18 січня 1943 року він записав: «Варто було, як і пропонував штаб Сталінградського фронту, не атакувати оточених, а задушити їх блокадою, вони б протрималися не більше одного місяця, а Донський фронт направити по правому березі Дону на Шахти, Ростов. В результаті вийшов би удар трьох фронтів: Воронезького, Південно-Західного і Донського. Він був би виключно сильним, закрив би як в пастці, все угруповання противника на Північному Кавказі». (ВІЖ. 1994. № 4)

Головний маршал артилерії Н. Н. Воронов: «Ми мали повну можливість створити новий небачений "котел" для гітлерівських військ під Ростовом і здійснити розгром німецького південного крила Східного фронту». («Красная Звезда». 28 жовтня 1992)

Страшну небезпеку оточення під Ростовом бачили й німецькі полководці.

Начальник Генерального штабу сухопутних військ генерал-полковник К. Цайтцлер: «Приблизно з середини грудня стала насуватись інша катастрофа, подібна до сталінградської. Оскільки вона має прямий стосунок до Сталінграда, я скажу про неї декілька слів. Мова йде про долю німецьких військ на Кавказі... В результаті успішного російського зимового наступу на захід і на південь від Сталінграда, виникла загроза всьому кавказькому фронту... Неважко було зрозуміти, що якщо російські продовжать наступ, то незабаром вони досягнуть Ростова, а в разі захоплення ними Ростова всій групі армій "А" загрожує неминуча небезпека оточення.» (Фатальні рішення. Москва. Воениздат. 1958. Стор. 197)