Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

«Вже 13 грудня 6-й танковий корпус мав у строю 26 танків, а два дні тому введений в бій 5-й танковий корпус - тільки 30. Один танковий корпус вів бій за село Мале Кропотово, другий намагався взяти штурмом село Подосіновка».

«За тиждень (11-18 грудня) вкрай кровопролитних, запеклих і за своєю суттю безрезультатних боїв наступальні можливості 20-ї армії були остаточно вичерпані. Закінчилися боєприпаси та пально-мастильні матеріали. Майже повністю була втрачена матеріальна частина всіх восьми танкових бригад і обох танкових корпусів. Уцілілі живими люди по кілька діб знаходилися без сну та їжі, були гранично виснажені і смертельно втомилися».

«За 23 доби безперервних боїв війська 20-ї армії на 8-кілометровій ділянці вгризлись в оборону противника на 10 кілометрів. Середньодобові темпи наступу - трохи більше 400 метрів на добу. За кожен кілометр довелося платити шістьма тисячами вбитих і поранених воїнів».

«Приблизно за тим же сценарієм розгорталися події в смугах наступу інших армій Західного й Калінінського фронтів».

«Загальні людські втрати Калінінського й Західного фронтів склали більше 215 тисяч осіб убитими й пораненими».

Не одна 20-а армія «відволікала». Точно так же всі п'ятнадцять загальновійськових, дві ударні й одна танкова армія Західного і Калінінського фронтів під мудрим проводом геніального полководця «відволікали» увагу Гітлера. Крім того, на інших фронтах за сценарієм Жукова «відволіканням» займалися ще сім загальновійськових і одна ударна армія.

Документів про дії кожної армії в цій грандіозній «відволікальній» операції опубліковано достатньо. 20-у армію я вибрав недаремно. 20-а армія загинула в жовтні 1941 року під Єльнею. Не буду казати, з чиєї вини. Згадайте самі, хто штурмував Єльню два місяці, знекровив війська, розтратив усі боєприпаси й паливно-мастильні матеріали та відбув на інший фронт, підставивши виснажені і пошарпані війська під розгром.

У листопаді 1941 року була створена нова 20-а армія. Від старої 20-ї армії вона успадкувала тільки номер. Це нове, погано зліплене й необстріляне об'єднання вже в січні 1942 року під командуванням генерал-майора А. А. Власова творило дива на річці Ламі. А над Власовом тоді стояв Жуков. І ось минув рік. Та ж 20-та армія, того ж Західного фронту. Знову зима. Тепер 20-а армія має вже рік бойового досвіду. І знову загальне керівництво здійснює Жуков. Але тепер все йде не так як потрібно: розвідка працює погано, артилерія стріляє не по цілях, а по площах, вся підготовка операції - незграбна. Противник давно зрозумів, де і які удари будуть нанесені та зробив усе можливе, щоб їх відбити.

Чого ж не вистачає? Не вистачає генерала Власова. Без нього Жуков перетворився на звичайного унтер-офіцера з Першої світової війни.

Танки не можна кидати на штурм. Стихія танків - нестримний ривок вперед. Населені пункти та вузли опору треба не штурмувати, а обходити. Але цього Жуков так і не зрозумів до кінця війни і до кінця свого життя.

Хто ж винен у черговому кривавому провалі під Сичовкою?

Відповідь Жукова (або тих, хто писав його мемуари) вибиває із сідла: «Якщо ж оборона противника розташована на погано спостереженій місцевості, де є хороші укриття за зворотними схилами висот, в ярах, що йдуть перпендикулярно до фронту, таку оборону розбити вогнем і прорвати важко, особливо коли застосування танків обмежене. В даному конкретному випадку не був врахований вплив місцевості, на якій була розташована німецька оборона.» (Спогади та роздуми. Стор. 437)

Ситуація анекдотична. Гладко було на папері, але забули про яри. Так на кого ж вина? За словами Жукова, винен хтось неживий-безіменний. Кимось не були враховані яри. Стривайте, але ж цю «відволікальну» операцію особисто готував Жуков, той самий Жуков, який з січня до кінця серпня 1942 бездарно штурмував ці самі яри під Сичовкою. Невже тоді, за вісім місяців безглуздих штурмів великий полководець не збагнув, що штурмувати сичовські яри немає сенсу?

Якщо ж він за вісім місяців безпросвітного штурму збагнув, що яри під Сичовкою штурмувати марно, то повинен був сказати Сталіну: фронт у нас величезний, відволікальну операцію треба проводити де завгодно, та тільки не під Сичовкою. Але унтер Жуков, отримавши наказ знову штурмувати Сичовку, бадьоро відповів «єсть» і побіг виконувати. Сам готував операцію, сам її провалив, а потім згадав, що на ці граблі він наступав уже не один десяток разів.