Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Подумаємо і ось над чим: чи міг Сталін ставити Жукову бойове завдання захопити якусь Сичовку? Чи не занадто дрібно для Сталіна? А для Жукова? А для Західного фронту, якому сприяє Калінінський фронт?

23 серпня 1942 року захлинувся черговий наступ на Сичовку, а 26 серпня Сталін призначив Жукова своїм заступником.

Зазначимо: не після великих перемог командувач Західного фронту Жуков пішов на підвищення і став заступником Верховного Головнокомандувача, а після восьми місяців кривавої безпросвітної м'ясорубки. Не за блискучі перемоги Сталін піднімає Жукова, не за геніальні думки. Жуков Сталіну за інші якості сподобався: багато місяців жене сотні тисяч людей у смерть і навіть м’язом обличчя не здригнувся!

Сталіну потрібно було мати помічниками двох людей з абсолютно різними даними. Це як у командира полку: начальник штабу - мислитель, а заступник командира полку - поганяйло. Командир полку відповідає за все. Начальник штабу - поруч. Він - генератор ідей. Він - Керуючий Механізм. А там, де вирішується в даний момент найважливіше завдання, туди командир посилає свого заступника, кричати і матюкатися.

На всіх інших рівнях - та ж система: у будь-якого начальника завжди повинен бути один помічник, так би мовити, з розумової частини, а інший - з частини пробивної. Ось і на самому верху Сталін влаштував так само. При Сталіні - мислитель Василевський. Він складає плани. Але потрібен ще й той, чия робота - гнати людей у смерть. І це робота для Жукова. Жуков - це старший, куди пошлють. Це заступник з розстрільної лінії, помічник Верховного головнокомандувача з мордобійної частини.

Вперше Жуков прибув у Сталінград 31 серпня 1942 року. Він намагався нанести контрудари по прориву німецьких військ. З цього задуму нічого не вийшло. Контрудари завершилися провалом. До речі, натяк на провал міститься і в мемуарах Жукова. Він побував у Сталінграді, щось там робив майже два тижні, повернувся в Москву 12 вересня. І тут у кабінеті Сталіна відбувається та сама сцена, яку Жуков неодноразово зі смаком описував: він шепотівся з Василевським про те, що треба шукати якесь інше рішення. Сталін почув і зацікавився: а яке рішення?

Ці слова Жуков сказав після того, як побував під Сталінградом і намагався там наносити контрудари. Жуков пропонує шукати інше рішення бо, з того рішення, яке Жуков уже намагався втілювати в життя під Сталінградом у перші дні вересня, ніякого толку не вийшло. Дії Жукова виявилися безплідними і некорисними.

Було ще кілька поїздок Жукова під Сталінград у період оборонного бою. Але не один Жуков там з'являвся. У Сталінграді бував серед інших член Політбюро Георгій Маленков. Не оголошуємо ж ми за це Маленкова стратегом і рятівником. І кінну статую Маленкову не ліпимо. І до лику святих не зараховуємо.

Останній раз Жуков відбув з району Сталінграда 16 листопада 1942 року. А контрнаступ радянських військ почався 19 листопада. Без Жукова. Жукова Сталін знову кинув на Західний напрямок. Знову - проти Сичовки!

У день, коли почалася Сталінградська стратегічна наступальна операція, Жуков перебував рівно за одну тисячу кілометрів від Сталінграда і займався зовсім іншою справою.

Сталінградський контрнаступ задумувався як операція другорядна. Про це будь-який бажаючий може знайти достатньо свідчень у мемуарах учасників цієї операції. Маршали Радянського Союзу А. М. Василевський, К. К. Рокосовський, А. І. Єременко, головний маршал артилерії Н. Н. Воронов та інші повідомляють, що, завершивши оточення німецьких військ під Сталінградом, радянські командири з подивом виявили: німецьких дивізій в котлі виявилось у три рази більше, ніж передбачалося. Радянське командування мало намір оточити в районі Сталінграда 7-8 німецьких дивізій, а їх виявилося 22. Інакше кажучи, операція під Сталінградом задумувалася не настільки грандіозна, якою вона вийшла насправді. Результат під Сталінградом очікувався втричі скромніший. А головна операція готувалася на Західному напрямку. Знову планувався прорив біля Ржева, Сичовки і Вязьми в напрямку Ризької затоки. Жуков знову робить ту ж роботу: координує дії Калінінського і Західного фронтів. Крім того, наступу двох фронтів сприяють війська Північно-Західного і Брянського фронтів.