Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

І ось ми відкриваємо книжку Жукова й читаємо про те, як влітку 1942 року ворог рвався до Сталінграда, як Червона Армія героїчно билася з ворогом, як вона зупинила ворожий наступ. Жуков жваво згадує і барвисто розповідає про події, до яких він не мав ніякого стосунку. Якщо нас цікавить обстановка в липні 1942 року під Сталінградом, ми знайдемо достатньо джерел. Книга «Спогади та роздуми» написана від імені Жукова, тому було б правильно розповісти не про Сталінградський фронт, на якому Жукова не було, а про Західний фронт, яким Жуков в той момент командував. Але все, що відбувалося навесні і влітку 1942 року на Західному фронті, в мемуарах викладено в одному абзаці. Авторів жуковських мемуарів понесло на стратегічні висоти: «37-а і 12-а армії Північно-Кавказького фронту отримали завдання...» Навіщо нам розповідають про Кавказ, якщо там не було Жукова? А вони не вгамовуються: «За покликом ЦК партії Грузії, Азербайджану та Вірменії формувалися озброєні загони...»

У мемуарах Жукова докладно описана катастрофа 1942 року в районі Харкова. І названі винуватці. Але Жукова й там не було. Жуков за цей напрямок не відповідав. Описана катастрофа Кримського фронту. І знову названі винуватці. Але і в Криму Жуков не воював, Крим - не його турбота. В мемуарах Жукова описані поразки радянських військ під Воронежем, автори згадали падіння Севастополя і невдалу спробу військ Північно-Західного фронту ліквідувати німецьке угруповання в районі Дем’янська. У всіх цих подіях Жуков участі не приймав. Навіщо все це вписане в мемуари?

Для того, що автори спогадів Жукова одним пострілом убили відразу трьох зайчиків.

По-перше, продемонстрували стратегічну широту жуковського світогляду.

По-друге, показали сувору гірку правду: ось дивіться на поразки... сусідів Жукова, дивіться на прорахунки дурного Сталіна і командувачів усіх фронтів, де немає Жукова.

По-третє, заповнили сторонніми описами розділ про 1942 рік так, щоб не залишилося місця на розповідь про самого Жукова та його діяння.

Тим часом 1942 рік для Західного фронту, яким командував Жуков, був роком жорстоких поразок і величезних втрат. На Західному фронті Жуков проводив безперервні безглузді наступальні операції, кожна з яких завершувалася провалом. Найкривавіша з них: Ржевско-Сичовська - 30 липня - 23 серпня.

Цікаво, що «Радянська військова енциклопедія» (Том 7, стор. 119-120) чітко визначає терміни проведення цієї операції, перераховує армії та корпуси, які залучалися для її проведення, поміщає карту. Якщо енциклопедія описує операцію, отже вона того заслуговує. А Жуков, який цю операцію проводив, не повідомляє ні термінів проведення операції, ні сил, які залучалися, та карту не поміщає. Замість цього з мемуарів Жукова ми дізнаємося:

про підступну політику США і Великобританії;

про плани Сталіна на 1942 рік;

про задуми Гітлера на 1942 рік;

про партійно-політичну роботу в Червоній Армії;

про подвиги рядових солдатів і сержантів;

про опір радянського народу в тилу ворога;

про героїчну працю робітників і селян;

про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії та її мудрого Центрального комітету;

про операції на всіх фронтах, окрім Західного.

У мемуарах Жукова немає карти Ржевсько-Сичовської операції, яку Жуков проводив, зате є інша карта: ось як німці рвалися до Сталінграда, в якому Жукова в той час не було, за оборону якого Жуков у той момент не відповідав.

А нас цікавить не Сталінград, а Жуков і Ржевсько-Сичовська операція, про яку він скромно замовчує. Для проведення цієї операції Жуков зосередив 20-у і 31-у армії, 1-у повітряну армію, 6-й і 8-й танкові корпуси, 2-й гвардійський кавалерійський корпус. Скільки в цих арміях і корпусах було людей, танків, гармат, літаків, ні Жуков, ні «Радянська військова енциклопедія» не повідомляють. Але ми й самі бачимо - сили чималі. У мемуарах Жукова сказано, що німці понесли у Сичовці «великі втрати». Про наші втрати джерела мовчать. Мабуть, обійшлося без втрат.

Щоб допомогти Жукову, в напрямку тієї ж Сичовки наносили удар війська лівого крила Калінінського фронту: 29-а і 30-а армії з допомогою 3-ї повітряної армії.

Чотири загальновійськові армії, кавалерійський корпус, два окремі танкові корпуси за підтримки двох повітряних армій... для штурму Сичовки!?

Чи не забагато?

Та ні ж. Жукову цього виявилося замало.

Чи взяв геніальний Жуков такими силами ту саму Сичовку? На жаль, ні.

А в чому причина провалу? Хто винен? Причина - мало сил на Сичовку кинули. Загалом у Жукова на Західному фронті в той момент було тільки десять армій. Йому не вистачило ще «однієї-двох армій». Винен, зрозуміло, Сталін - не дав цих армій Жукову. «Якби в нашому розпорядженні були одна-дві армії, можна було б... На жаль, ця реальна можливість була згаяна Верховним Головнокомандуванням». («Спогади та роздуми» Стор. 395)