Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Крім берегових батарей і фортів у районі Ленінграда була зосереджена дуже значна кількість морських гарамат на залізничних транспортерах. Ці гарамати перебували в бетонних укриттях. Навколо Ленінграда розгалужена мережа залізниць. Гармати на залізничних транспортерах могли здійснювати маневр і вести вогонь із заздалегідь підготовлених і прихованих вогневих позицій, потім швидко їх залишати. Основна гармата залізничної артилерії - 180-мм гармата: вага снаряда 97.5 кг, скорострільність 5 пострілів за хвилину, дальність 37,8 кілометра. Проте були й набагато більш потужні гармати: 203, 254 і 356-мм. 356-мм гармати на залізничних транспортерах стріляли снарядами вагою 747,8 кілограма на дальність 44,6 кілометра.

Безпосередні підступи до Ленінграда прикривали три морські укріплені райони: Кронштадтський, Іжорський і Лузький. Підходи до міста прострілювались перехресним вогнем гармат величезної потужності з різних напрямків. Кожна батарея, кожен форт, укріплений район і морська фортеця мали запас снарядів і продовольства, яких їм вистачило на всю війну. Нікому не спало б на думку тут висаджувати десант або штурмувати місто.

Крім цього Балтійський флот мав 91 зенітну батарею, загальне число зенітних гармат — 352.

Навіщо до всього цього мати на Балтиці ще й флот?

Якщо ми маємо намір оборонятися, то бойові кораблі в Балтійському морі не потрібні. У разі потреби, навіть не маючи бойових кораблів, можна було завантажити міни на баржі і швидко перекрити ними гирло Фінської затоки.

В оборонній війні радянському Балтійському флоту робити нічого. Так і сталося: всю війну він не діяв. У разі нападу противника радянський Балтійський флот гранично вразливий. Противник може просто блокувати радянський флот, виставивши на мілководних підступах до баз кілька сот мін. Саме це і сталося в червні 1941 року. Кораблі, особливо великі, в оборонній війні змушені притискатися бортом до борту в мілководній і вузькій затоці. У сліпій кишці. Навіть - в апендиксі.

У 1939 році Гітлер вступив у Другу світову війну проти всього світу, маючи всього лише 57 підводних човнів. Противниками гітлерівського флоту були надпотужні флоти Британії і Франції, потенційно - США. Гітлерівському флоту довелося вести нерівну боротьбу в Атлантиці і на Середземному морі. На Балтиці в Гітлера майже нічого не залишилося. Влітку 1941 року німецький флот мав на Балтійському морі 5 навчальних підводних човнів і 28 торпедних катерів, частина з яких - навчальні. Все інше - допоміжні сили: мінні загороджувачі, тральники, катери різного призначення. (Ф. Руге. Война на море 1939-1945 гг.., М., Воениздат 1957, стр.209)

Миролюбний товариш Сталін дивився на сутичку Німеччини, Франції та Британії і нарощував міць свого Балтійського флоту.

Навіщо?

Ще в 1933 році Сталін сказав: «Балтійське море - пляшка, а корок не в нас». (Свідчення Адмірала флоту Радянського Союзу І. С. Ісакова. «Знамя. 1988. № 5 С.77)

І ось Сталін із трьох своїх лінкорів чомусь два тримав на Балтиці. У закоркованій пляшці. У 1941 році тільки на Балтиці Сталін мав 65 підводних човнів, включаючи крейсерські. Ніхто в світі не мав такої кількості підводних човнів, зібраних в одному місці.

Давайте ж подивимося на карту очима німецького стратега. Яке завдання може поставити Сталін своїм лінкорам і підводним човнам у закритій акваторії Балтійського моря? Тільки одне: топити німецькі транспорти з рудою. Іншої роботи тут немає.

Крім підводних човнів і лінкорів Сталін мав на Балтиці 2 крейсери, 21 лідер і есмінець, 48 торпедних катерів та інші сили.

На Балтиці німецький флот своєї авіації не мав. («ВИЖ» 1962, № 4 стр. 34) Радянський Балтійський флот мав у своєму складі 656 бойових літаків, в основному бомбардувальників і торпедоносців. (Бойовий шлях Радянського Військово-Морського флоту С. 537)

Знову запитаємо: навіщо? Навіщо така кількість торпедоносців і бомбардувальників, якщо великих бойових кораблів у Гітлера на Балтиці практично немає? А відповідь та ж: це не проти бойових кораблів. Це проти транспортів з рудою.

В будь-який момент радянський флот міг знятися з якорів, вийти в район німецьких і шведських портів, заблокувати їх тисячами мін, а беззахисні транспорти втопити. Це було б кінцем війни для Німеччини. І цього не могли не розуміти в Берліні. Гітлер воював проти Британії та Франції, а за його спиною над Балтикою виблискувала занесена сокира Сталіна.

Жуков розповідає, що Сталін не хотів дати Гітлеру привід до війни. А тут не привід, тут причина. Німецькі стратеги бачили загрозу з боку радянського флоту на Балтиці і шукали шляхи її нейтралізації.