Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Війна ненажерлива, тому кожен стратег складає карту шляхів, по яких стратегічна сировина потрапляє в його країну і в країну противника. Свої шляхи слід захистити, шляхи противника — різати.

Якщо скласти карту з джерелами стратегічної сировини і шляхами, за якими вона йде, то кожному буде ясно: становище Німеччини в 1939 році було виключно важким. За великим рахунком, у Німеччині немає сировини. Німеччина пов'язана сотнями уразливих ниток з усім світом. Захоплення Польщі, Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Люксембургу, Франції, Югославії, Греції, приєднання Австрії та Чехословаччини проблем не вирішило. Панування над багатомільйонними людськими масами й величезною територією, на якій майже немає сировини для промисловості, вело до розпорошення сил, але не обіцяло жодних вигод.

Ось тільки один аспект проблеми. Німеччина, Франція, Бельгія мають потужну сталеливарну промисловість, але не мають залізної руди. Відомо, що перемога кується в майстернях, котиться по рейках і закінчується на фронті ударом багнета. Але ковадла в майстернях, рейки на залізницях і сам багнет - це сталь. Занадто багато на війні і в тилу, від лінкорів до підков на солдатських чоботях, зроблено зі сталі. Через брак сталі в Німеччині в ході війни на рівні Герінга піднімалося питання про будівництво бетонних паровозів замість сталевих. Через брак сталі пошкоджені мости доводилося відновлювати за допомогою колод замість сталевих конструкцій, а через це - різко скорочувати вантажопідйомність залізничних поїздів. Через брак сталі рейки других колій використовувалися для відновлення пошкоджених ділянок на перших коліях. Залізничні шляхи з двобічним рухом перетворювалися в одноколійні. Це уповільнювало весь ритм економічного життя Німеччини й окупованих нею країн.

У будь-якому випадку Гітлер не міг сподіватися на швидкоплинну перемогу - у нього було занадто багато ворогів. А затяжна війна вела Гітлера до самогубства в прямому сенсі слова. Для того, щоб протриматися кілька років, слід було забезпечити підвезення залізної руди. А руда добувалася на крайній півночі Швеції і через Балтійське море йшла в порти Німеччини.

Будь-який стратег ясно бачив слабку ланку всієї німецької економіки: завантаження залізної руди у шведському порту Лулео, довгий шлях Ботнічною затокою вздовж берега Фінляндії, повз Аландські острови, повз острови Готланд, Еланд, Бронхольм, розвантаження в портах Німеччини. Залізну руду вантажили майже біля самого полярного кола і везли через все Балтійське море з найпівнічнішого порту, в найпівденніші.

Ні британський, ні французький, ні будь-які інші флоти перевезенню залізної руди на Балтиці загрожувати не могли. Прорив чужих флотів у Балтійське море - це прорив у пастку.

А радянському флоту нікуди прориватися не треба. Він уже тут. Він мирно чекає у своїх базах.

Для оборони Радянського Союзу мати флот на Балтиці зовсім не потрібно. До 1940 року Радянський Союз мав зовсім невелику ділянку морського узбережжя. Понад двісті років Петербург був столицею імперії, тому на цьому шматку берега всі російські царі, починаючи з Петра, зводили укріплення. Весь берег був перетворений на суцільний ланцюг морських фортець, фортів, укріплених районів і берегових батарей.

Берегова батарея - це щось більш значне, ніж батарея польової артилерії. Берегова батарея могла мати гарматні башти з лінкорів або крейсерів. Під цими баштами - лабіринт бетонних казематів. Добра корабельна башта крейсера або лінкора важить кілька сот тон. Іноді - і пару тисяч тон. На відміну від корабля, ту ж гарматну башту, встановлену на березі, можна захистити броньовими плитами будь-якої ваги. Під гарматної баштою можна звести каземати з фортифікаційного залізобетону з перекриттями будь-якої товщини. І треба сказати, що в районі Пітера російськими царями було укладено в землю достатньо бетону і сталі. Більшовики додали.

Берегова оборона Балтійського флоту на 21 червня 1941 року мала 124 берегові батареї, на озброєнні яких було 253 гармати калібром від 100 до 406-мм і 60 гармат калібром 45 і 76-мм. (Червонопрапорний Балтійський флот у битві за Ленінград. Москва. «Наука» 1973 Стор. 8.)

Характеристики гармат берегової оборони вражають. Приклад: 305-мм тригарматні баштові установки жбурляли снаряди вагою 470 кг на дальність 43,9 кілометра. Вогнева продуктивність однієї гарматної башти - 6 пострілів за хвилину. Це майже три тони металу. А 406-мм гармата одним пострілом кжбурляла снаряд вагою 1108 кілограмів на дальність 45,5 кілометра. Ця гармата була здатна здійснювати наступний постріл через 24 секунди після попереднього. («ВИЖ» 1973 № 3, стор. 78)