Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Ні Тєлєгін, ні Русланова, ні Крюков ніколи після звільнення не заявляли про свою невинність.

Генеральна прокуратура СРСР, підкоряючись наказам Жукова, звільнила його друзів з в'язниці. Однак у всіх офіційних документах підкреслювалося, що їм повертається лише частина майна, бо інша частина придбана шляхом грабежу, крадіжки й мародерства.

У своєму поясненні до Центрального комітету комуністичної партії Жуков не заперечував, що генерал-лейтенант Тєлєгін крав.

І ось тепер проблема нашим агітаторам: як виправдати мародерів, грабіжників і злодіїв Тєлєгіна, Крюкова, Русланову? Аж надто брудне оточення у кандидата в святі Георгія виходить.

Виправдання мародерам знайшли швидко. І не одне.

Виправдання перше: вони брали тільки гарні речі, у них художній смак. Це їх виправдовує. Діаманти менше двох каратів вони не брали. Чи це не свідчення відмінного смаку? Чи це не виправдання нещасним жертвам сталінізму? Цей аргумент мені подобається. За часів Єльцина був розграбований Алмазний фонд Росії. Дійшло до того, що дирекція була змушена влаштувати виставку. Треба було показати: розкрадено багато чого, але дещо все-таки ще залишилося. Давайте ж оголосимо, що шукати розкрадачів Алмазного фонду Росії нема чого, бо брали вони не всяку погань, а речі дійсно цінні, гарні та й просто чудові. За відмінний смак давайте їх пошкодуємо.

Виправдання друге: Крюков, Тєлєгін, Русланова - друзі Жукова. А друзям майже святого прощається все. Як і самому майже святому Георгію.

Виправдання третє: Русланова оголосила, що все добро належить її чоловікові Крюкову. І її простили. А її чоловік Крюков оголосив, що все добро належить його дружині Руслановій. Тоді і його довелося пробачити.

Після арешту слідчий майор Гришаєв допитував Русланову:

Слідчий: Матеріалами слідства ви викриваєтесь у тому, що під час перебування в Німеччині займалися здирством і привласненням трофейного майна у великих масштабах. Чи визнаєте ви це?

Русланова різко відповідає, що не визнає.

Слідчий: Але при обшуку на вашій дачі вилучено велику кількість цінностей і майна. Звідки?

Русланова: Це майно належить моєму чоловікові. А йому його прислали в подарунок з Німеччини. Цілком ймовірно, товариші по службі. (А. Бушков. Росія, якої не було. Стор. 560.)

У 1951 році Крюков на суді у всьому зізнався. Але незабаром, у 1953 році, Жуков виявився біля самої вершини влади, він наказав всіх своїх друзів з в'язниць випустити, а їхні справи переглянути і провести «додаткову перевірку». Покірні прокурори справи тут же переглянули. Ось результат перегляду:

«Не заперечував Крюков в суді свою провину і в розкраданні державного майна. У той же час, як зазначається у висновку Головної військової прокуратури, складеної за результатами проведеної в 1953 році додаткової перевірки, вилучені при арешті Крюкова цінності належали його дружині — Руслановій Л. А., придбані нею на особисті гроші». (Н. Смирнов. Аж до вищої міри. Стор. 156-157)

Коло замкнулося. Вийшов старий єврейський анекдот на російський лад.

– Громадянине Крюков, де ви берете стільки грошей?

– В тумбочці.

– А хто їх туди кладе?

– Дружина Лідія Русланова.

– А де вона їх бере?

– Я їй даю.

– А ви де берете?

– Громадянине слідчий, я ж вже відповів: у тумбочці.

Мораль ось яка. Кому - війна, а кому - мати рідна. Не могли друзі Жукова утримувати підпільний бордель в медсанбаті 2-го гвардійського кавалерійського корпусу, не могли красти на війні так відкрито і нахабно, якби не мали над собою захисника в особі заступника Верховного Головнокомандувача Маршала Радянського Союзу Жукова.

В сучасній російській мові для такої ситуації є спеціальний термін — дах.

Для того, щоб зарахувати Жукова до сонму святих, потрібно дотриматися деяких формальностей. Жуков повинен відповідати певним вимогам. Перш за все, чи творив він чудеса?